Тернополяни, які живуть за кордоном, розповіли про нестандартні методи виховання дітей. Так, у Німеччині діти навіть палять у школах.
Німці як нація дивують і водночас захоплюють своїм підходом до різних життєвих питань. Тим не менше, в індустріальних процесах саме вони займають одне з лідиричуючих положень у світі.
Ми звикли вважати, що німці занадто педантичні і точні. У той же час, вони є і досить розкутими та якоюсь мірою розбещеними. Ми продовжуємо цикл публікацій про методику виховання у різних країнах. У попередніх випусках «RIA плюс» та на сайті «20 хвилин» можете знайти історії про Канаду, США, Францію, Норвегії, Малайзії, Туреччину та Чехію.
Адаптуватися було складно
Уродженка Тернопільщини Юлія Ебель вже 12 років живе в Німеччині. Переїхала в цю країну разом із батьками на постійне місце проживання. Їй було 16 років.
До того Юля закінчила дев’ятий клас в Бережанах та вже вступила на навчання в училище. Однак, провчившись кілька місяців, довелось покинути, оскільки планувався серйозний переїзд. По приїзду в іншу країну дівчина мала продовжити навчання. Вона пішла в католицьку школу-гімназію. Однак, враховуючи українську систему освіти, її віддали не в 10, а кінець 8-го класу.
Систему німецької освіти наша співрозмовниця відчула на собі сповна. Адаптуватися, зізнається, було дуже складно. І шкільні роки вважає одними з найскладніших у її житті.
-У мене був шок від усього, по-перше, те, що діти тут вчать у 8-9 класах, ми вдома вчимо у 6-7 класах, – говорить вона. – Постановка уроку, викладення вчителем матеріалу – усе зовсім інакше, ніж у нас.
Та найбільше, мабуть, Юлю на той час вразила манера спілкування вчителів та учнів.
-Тут далеко не така дисципліна, як у нас. Учителя ніхто на «ви» не називає, по-батькові його не кличуть, йому тикають, із ним вступають у різні дискусії, деколи навіть з криками, – додає вона. – Як на мене, німці занадто волелюбні та дуже розкуті. На уроках ніхто не питає у вчителя дозволу вийти в туалет: просто встаєш і йдеш. Діти можуть навіть їсти чи пити на заняттях.
Палять у школі
На перервах школярі сидять у коридорах, на підлозі біля класів, продовжує героїня публікації. А ще цікаво, що в школах відведені спеціальні місця для паління. Якщо учень палить, це не викликає подиву, а сприймається цілком нормально.
Юля вчилася у католицькій школі, тож кожного тижня тут були великі богослужіння. Кожного ж дня навчання розпочиналося із молитви.
-Мені пощастило, бо в класі було багато російськомовних підлітків, тому було легше з ними спілкуватися, ніж з німцями, – каже вона.
У загальному німецька система освіти кардинально відрізняється від української. Приміром, щоб далі вступити у вуз, потрібно закінчити 13 класів і отримати «абітур». Фактично освіта в останніх класах є профільною, діти вчать ті предмети, із якими планують пов’язати свою майбутню діяльність. А після гімназії випускники вже ніби мають такий рівень, як в українських училищах.
Скаржаться на батьків
Права дітей у Німеччині, як і решті європейських країн, чітко регламентовані з дитинства. Це не анекдот, а реальність: діти подають до суду на своїх батьків. Цьому вчать вже в дитячому садку. Тому багато що батькам не дозволено. Наприклад, дітей не можна бити, ображати, кричати, карати. Хоча, звісно, кожна сім’я має і свою методику виховання.
-Діти тут дуже розбещені, але чітко знають правила. Приміром, коли всі разом німці ідуть в магазин, то дозволяють дитині обов’язково вибрати собі щось солодке, але має бути точно – один чи два товари, не більше, – говорить Юлія Ебель. – Тамтешні батьки так не церемоняться з дітьми, як у нас. Дорослі мають право самостійно сходити в кіно чи на якісь інші розваги, поки малеча з нянею.
За спостереженнями співрозмовниці, німці народжують дуже пізно. Спочатку вони дбають про кар’єру та роботу. Мамам первістків може бути поза 30 і більше. Хоча є і такі, що вагітніють у 16. Але таке трапляється рідко.
Декрет у жінки тут може тривати до трьох років, але допомогу від держави жінка отримує лише протягом першого року життя дитини. Із 8-9 місяців чадо можна віддавати у дошкільний заклад.
До 18 років – гроші на дітей
Юля має чотирирічного сина Олександра, який, до речі, уже відвідує дитячий садок. У Німеччині дуже мало державних дитсадків. Скоріше, там є невеликі приватні дитячі заклади, окремі групи чи дитячі кімнати при релігійних спільнотах.-
-У нас в садочку лише три групи – ясельна, середня і старша, – розповідає Юля. – У кожній із них – у середньому, 18-21 дітей. Садочок є двомовним, крім німецької, до дітей говорять ще й англійською. У групі щодня є три вихователі.
Сніданок для дітей батьки приносять із собою. Обід та підвечірок дають у садочку. За харчування сім’я Юлі платить 63 Євро на місяць. Ще 194 Євро потрібно віддати на потреби садочку, за те, що хлопчик відвідує заклад. Останню суму вираховують, виходячи із зарплат батьків.
-До повноліття у Німеччині держава ще дає батькам кошти на кожну дитину, ми отримуємо 192 Євро, – продовжує жінка. – Ті, хто мають у сім’ї більше дітей, там, відповідно, і більший коефіцієнт нарахування допомоги.
Сплять у корзинах
Ясельна група має стандартні дитячі ліжка. У середній – діти вже сплять на матрацах, або в загалі у спеціальних корзинах, які потім прибирають.
У садочку діти граються, малюють, шиють, клеять, займаються будь-якою творчою діяльністю. Навчатися будуть у школі.
– Кожен малюк може вільно пересуватися по всьому закладу, – каже Юля. – Діти мають спеціальні магніти зі своєю фотографію. З дозволу вихователів вони йдуть в інші групи, і там відмічаються на спеціальній дошці. Так вихователі знають, де є дитина. Батьки так просто в садочок не зайдуть. Потрібно знати пароль до замка. Крім того, особи, які забирають малюка, повинні обов’язково бути в поданому батьками списку. І їх перевіряють за паспортами. Тож ніхто чужий дитину не забере.
Джерело: “20 хвилин”, Наталія Бурлаку
This website uses cookies.
