Нещодавно у вирішальному матчі відбору на Чемпіонат світу 2018 року національна збірна України з футболу поступилася збірній Хорватії з рахунком 0-2. Як наслідок після програшу підопічні Андрія Шевченка зайняли лише третє місце в групі, яке не дозволило нашій команді зіграти навіть в плей-офф. Після цього фіаско більшість футбольних експертів зробили висновок, що в України найгірша збірна в XXI столітті.
Причин так вважати є п’ять:
По-перше, наша збірна перший раз у відборах до Чемпіонату світу зайняла третє місце, до того були місця не нижче другого, а у 2006 році нам вдалося поїхати в Німеччину, зайнявши перше місце у відбірковій групі.
По-друге, Україна встановила антирекорд по програних матчах за один відбірковий цикл до ЧС – 3 матчі українці йшли з поля з опущеною головою, всі інші відбори ми закінчували щонайбільше з двома поразками.
По-третє, підопічні Андрія Шевченка пропустили у свої ворота аж 9 м’ячів за десять матчів, що на один влучний постріл більше ніж попередній «рекорд».
По-четверте, Ярмоленко і компанія спромоглися лише 13 разів «розписатися» у воротах суперників збірної України, що є другим найгіршим результатом у відборі до ЧС у цьому столітті (у 2002 році наші теж стільки ж разів зуміли відзначитися).
По-п’яте, національна збірна України здобула лише п’ять перемог у цьому відборі, що є другим найгіршим результатом після чотирьох перемог у 2002 році.
Отже, як бачимо зі статистики, збірна 2017 року є найгіршою у XXI столітті. Проте слід зробити поправку на те, що наша команда попала в одну з найсильніших і найрівніших груп відбору, а також на те, що раніше національна збірна здебільшого старалася грати на контратаках, тоді як Андрій Миколайович поставив атакувальний стиль і гру «першим номером»…
Збірна України завжди старалася грати в контратакувальний футбол, хто б її не тренував, і це приносило успіхи. Насамперед згадується матч відбору до ЧС 2006 року і Стамбул, де наша команда зустрічалася із турками. Тоді турецька дружина увесь матч «висіла» на воротах Шовковського, але пробити кіпера українців не зуміла. Натомість підопічним Олега Блохіна вдалося тричі розписатися у воротах Вулкана Деміреля. Як бачимо, тоді захисна тактика допомогла нашим не тільки у тому матчі, але і протягом усієї кваліфікації. Проте, основною відмінністю між тодішньою і нинішньою командою є наявність суперфорварда у складі, яким тоді був один з найкращих футболістів світу Андрій Шевченко. Якраз теперішній тренер збірної в ті часи грав основну і важливу роль у побудові контратакувального стилю. Підбір виконавців у збірній 2017 року дає змогу сподіватися на ведення гри, а не оборонну тактику, правда поки що це не завжди виходить.
Тому говорячи про те, що команда, яка поступилася Хорватії, є найслабшою у XXI столітті, необхідно робити поправку на те, що по грі наші хлопці далеко не завжди виглядали слабшими. Візьмемо, наприклад, вирішальний матч проти хорватів – в першому таймі на футбольному полі була лише одна команда, і це явно не Модріч і компанія. Просто українським футболістам не вистачає вольових якостей і ми завжди після пропущеного гола не знаємо, що робити. Звісно це здебільшого криється в менталітеті, і якщо це змінити, тоді ми станемо сильнішими. Взагалі українська футбольна дружина старається змінюватися, і рано чи пізно ці зміни приведуть до перемог.
Попри провал у кваліфікації залишається сподіватися на те, що у наступних відборах українська команда покаже набагато кращу гру і результати, тим паче, коли є багато перспективної молоді, готової вже зараз одягнути футболку збірної.
Ярослав Білий
