Трагедія, яка трапилася у сім’ї Кулаків, почалася з раптової госпіталізації дванадцятирічного Романа у Жидачівську центральну районну лікарню. Майже добу дитину «лікували» без наявності правильного діагнозу та діагностики, проте коли спохватилися – було вже запізно.
– З чого все почалося?
– Мій син був на канікулах у моїх батьків, в селі на Львівщині. Близько четвертої години дня Ромчикові стало погано і моя мама викликала швидку, яка доставили сина до Жидачівської центральної районної лікарні. Супроводжувала сина в лікарню моя сестра, яка теж була в селі зі своїми двома синами. Сина майже дві години протримали у приймальному відділенні, а потім положили не у профільне доросле інфекційне відділення.
Не було скликано консиліуму, не повідомлено головного лікаря. До Романа приходило сім лікарів, двоє з яких хірурги, і восьмий лікар УЗД, яка на дослідженні показала надмірно виражений метеоризм кишківника та поставила три знаки оклику. Є зроблений аналіз крові, де лейкоцити перевищують норму в два рази, був здутий живіт, були гострі болі, не відходили гази, але ті лікарі не побачили симптому і гострої хірургічної патології. Спочатку казали, що в дитини тепловий удар, потім – харчове отруєння. Але навіть якщо й так, то чого не лікували від того?! Вони від початку кололи анестетики – димедрол з анальгіном, а потім ще валер’янку давали, кажучи, що дитина якась нервова. А вже ввечері одна з лікарів заявила, що Рома симулює болі й нічого такого з ним немає!
Після шести годин завороту, вже десь біля десятої вечора, коли почався процес відмирання нервових клітин, болі трохи вщухли й Роману стало легше, але це вже починаються незворотні зміни. Це вже тут мені так казали консультанти, лікарі з досвідом. Вони ж там всі заспокоювали сестру, стверджуючи, що все добре, що дитина здорова. Аж у третій ночі – майже за 12 годин після надходження малолітньої дитини в лікарню – коли стан значно погіршився, вони надумали везти його до Львова в Охматдит. І то з величезними порушеннями!
– Які саме порушення були при перевезенні?
– Для початку те, що важкохвору малолітню дитину не супроводжував лікар. Лише на виїзді з міста в автомобіль швидкої підсіла жінка (вже як потім виявилося, що то медсестра, яка навіть не була на зміні). І то вона сиділа біля водія, тоді як Романа залишили самого на носилках. Сина нудило, він блював, а на те майже ніхто не звертав уваги, тільки сестра моя, його рідна тітка, за тим пильнувала.
По-друге, до Львова 60 км, а вони їхали півтори години – зупинялися на світлофорах, навіть не включали проблискові маячки.
По-третє, вони нікого не попередили у львівській лікарні. Вони просто привезли напівпритомну дитину, навіть не сказавши завчасно, що треба готувати обладнання чи палату. Вже у лікарні ті спеціалісти казали: «Як так? У нас є реанімаційний автомобіль, санавіація, ви могли зателефонувати й бригада б виїхала до вас і там би провела екстрену операцію!» Вони навіть не проконсультувались зі Львовом поки дитина була в Жидачеві!
– Які були дії львівських лікарів?
– Надзвичайно оперативні. Вони швидко взяли необхідні аналізи, вже тримаючи непритомного Рому, одівши на мою сестру захисний жилет, зробили рентген. Навіть без цього вони поставили правильний діагноз – заворот тонкої кишки. Але дитина вже помирала в приймальному відділенні, і сина, замість операційної, забрали в реанімацію стабілізувати стан, і аж через майже три години почалась операція, яка тривала п’ять годин. За цей час вирізали майже весь тонкий кишечник.
– Як себе повели й досі поводять лікарі Жидачівської лікарні?
– У Жидачеві в лікарні вибачився головний лікар та заступник, а головні винуватці – ні. Навіть одна з них посміхалась мені в очі на слуханнях комісії у Львові. Вибачатись ніхто й не намагався.
Ще в липні, після того, як я написав кілька публікацій на своїй сторінці у Фейсбук, і люди почали негативно відкликатися про тих «спеціалістів», що «руки таким треба рубати», до мене зателефонував головний лікар і з криками почав казати, що я собі дозволяю «беспредел». Лише коли я йому нормально пояснив, що то пишуть люди, а не я, що він не вправі кричати на мене, бо власне його підлеглі вбили мою дитину, і я себе адекватно поводжу і звернувся до правоохоронних органів, а не до самосуду, що у мене дитина померла і я до нього ні разу не крикнув, не підвищив навіть тон, а тут тільки хтось написав «руку рубати» і його це заболіло, а дитина це просто для них статистика, то аж тоді він опам’ятався і вибачився.
На першому засіданні комісії дехто говорив казна-що. Почали розказувати за те, що це надзвичайно складний випадок, чи може це було вроджене, чи може хронічне і ще багато чого. Вибачте мені, але як так? Мої знайомі з Нідерландів розповідали, що у них в країні вже більш ніж 30 років не було ні одного смертельного випадку через заворот тонкого кишківника, то чому в нас така плачевна статистика? Це проблема відповідального ставлення лікаря до займаної посади і крапка. Заворот – це простіше апендициту.
– Наскільки мені відомо, було внутрішнє розслідування в лікарні, розслідування експертної комісії та наразі триває слідство. Чи були спроби сфальсифікувати дані та підкупити Вас?
– Підкупити, однозначно, ні, а от сфальсифікувати дані – так. Через тиждень після смерті сина я приїхав до Жидачева зробити копії історії хвороби і лікар, яка тоді «лікувала» сина, при нас зробила виправлення в історії хвороби. Я попросив її щоб вона дозволила мені скопіювати історію, але вона сказала: «Ви мене вбийте, але я вам нічого копіювати не дозволю». Правда людиною виявилась заступник головного лікаря, яка дозволила зробити копії історії хвороби мого сина. Але навіть після того були внесені зміни в історію. То що робилось цілий тиждень? І чому історія хвороби знаходилась в людини, яка під підозрою?
– Хочу, аби їх звільнили з роботи й до кінця життя заборонили займатися лікарською справою. Мене деякі люди запитують: «А що тобі це дасть? Ти ж сина не повернеш!» Так, не поверну, але можливо вбережу когось від такого невігластва та змушу задуматись й надалі належно працювати інших лікарів в цій та других лікарнях. Аналогічна ситуація може трапитися з кожним. Будь-хто може потрапити в той район. Вам стане погано – той самий заворот – і ви потрапите до тих самих лікарів. Хотіли б такого? От і я не хочу, щоб це трапилося ще з кимось, а тим паче з дітьми. На моєму місці може опинитися будь-хто. Так дальше не можна, дальше катастрофа! Ми всі в одному човні і ніхто не знає, що буде з ним ще сьогодні, а з таким відношенням до роботи лікаря у вас шансів вижити не буде, і навіть у самого лікаря теж, адже й вони можуть страждати від халатності своїх «колег». Потрібно, аби лікарі дбали про кожного пацієнта так, як про своїх рідних та близьких. Тоді буде максимальна перемога.
– Якими будуть Ваші подальші дії?
– Цього тижня я планую подати заяву на таку ж комісію до Міністерства охорони здоров’я. Я вже говорив про це з в.о. міністра Уляною Супрун, яка не лише підтримала мене, поспівчувала, але й пообіцяла чесне та об’єктивне розслідування, пообіцяла, що ніхто не покриватиме винних. До того ж відкрита кримінальна справа та триває слідство, яке веде Національна поліція України.
Безглузда ситуація та лікарське недбальство (чи може недостатній рівень кваліфікації) призвели до смерті неймовірної дитини, яка лише починала жити.
– Вже після смерті Ромчика дружина розбирала речі та знайшла твір, який він написав три роки тому, закінчивши 4 клас. Твір, у якому він мріяв про дружню Україну без війни. Про Україну, яку він ніколи вже не побачить, – зі сльозами на очах розповідає пан Володимир Кулак.
Христина Слота
Фото надані Володимиром Кулаком, батьком загиблого
This website uses cookies.