Трагедія, яка трапилася у сім’ї Кулаків, почалася з раптової госпіталізації дванадцятирічного Романа у Жидачівську центральну районну лікарню. Майже добу дитину «лікували» без наявності правильного діагнозу та діагностики, проте коли спохватилися – було вже запізно.
– Клініко-експерта комісія нещодавно винесла вердикт, у якому визнала помилки лікарів, що власне і стало причиною смерті Романа, – розповідає батько хлопця Володимир.
– З чого все почалося?
– Мій син був на канікулах у моїх батьків, в селі на Львівщині. Близько четвертої години дня Ромчикові стало погано і моя мама викликала швидку, яка доставили сина до Жидачівської центральної районної лікарні. Супроводжувала сина в лікарню моя сестра, яка теж була в селі зі своїми двома синами. Сина майже дві години протримали у приймальному відділенні, а потім положили не у профільне доросле інфекційне відділення.
Не було скликано консиліуму, не повідомлено головного лікаря. До Романа приходило сім лікарів, двоє з яких хірурги, і восьмий лікар УЗД, яка на дослідженні показала надмірно виражений метеоризм кишківника та поставила три знаки оклику. Є зроблений аналіз крові, де лейкоцити перевищують норму в два рази, був здутий живіт, були гострі болі, не відходили гази, але ті лікарі не побачили симптому і гострої хірургічної патології. Спочатку казали, що в дитини тепловий удар, потім – харчове отруєння. Але навіть якщо й так, то чого не лікували від того?! Вони від початку кололи анестетики – димедрол з анальгіном, а потім ще валер’янку давали, кажучи, що дитина якась нервова. А вже ввечері одна з лікарів заявила, що Рома симулює болі й нічого такого з ним немає!
Після шести годин завороту, вже десь біля десятої вечора, коли почався процес відмирання нервових клітин, болі трохи вщухли й Роману стало легше, але це вже починаються незворотні зміни. Це вже тут мені так казали консультанти, лікарі з досвідом. Вони ж там всі заспокоювали сестру, стверджуючи, що все добре, що дитина здорова. Аж у третій ночі – майже за 12 годин після надходження малолітньої дитини в лікарню – коли стан значно погіршився, вони надумали везти його до Львова в Охматдит. І то з величезними порушеннями!
– Які саме порушення були при перевезенні?
– Для початку те, що важкохвору малолітню дитину не супроводжував лікар. Лише на виїзді з міста в автомобіль швидкої підсіла жінка (вже як потім виявилося, що то медсестра, яка навіть не була на зміні). І то вона сиділа біля водія, тоді як Романа залишили самого на носилках. Сина нудило, він блював, а на те майже ніхто не звертав уваги, тільки сестра моя, його рідна тітка, за тим пильнувала.
По-друге, до Львова 60 км, а вони їхали півтори години – зупинялися на світлофорах, навіть не включали проблискові маячки.
По-третє, вони нікого не попередили у львівській лікарні. Вони просто привезли напівпритомну дитину, навіть не сказавши завчасно, що треба готувати обладнання чи палату. Вже у лікарні ті спеціалісти казали: «Як так? У нас є реанімаційний автомобіль, санавіація, ви могли зателефонувати й бригада б виїхала до вас і там би провела екстрену операцію!» Вони навіть не проконсультувались зі Львовом поки дитина була в Жидачеві!
– Які були дії львівських лікарів?
– Надзвичайно оперативні. Вони швидко взяли необхідні аналізи, вже тримаючи непритомного Рому, одівши на мою сестру захисний жилет, зробили рентген. Навіть без цього вони поставили правильний діагноз – заворот тонкої кишки. Але дитина вже помирала в приймальному відділенні, і сина, замість операційної, забрали в реанімацію стабілізувати стан, і аж через майже три години почалась операція, яка тривала п’ять годин. За цей час вирізали майже весь тонкий кишечник.
Після операції у дитини був стабільно важкий стан, Ромчик знаходився на штучному диханні в медикаментозному сні ще шість днів і помер 27 червня за обтяжливих обставин.
– Як себе повели й досі поводять лікарі Жидачівської лікарні?
– У Жидачеві в лікарні вибачився головний лікар та заступник, а головні винуватці – ні. Навіть одна з них посміхалась мені в очі на слуханнях комісії у Львові. Вибачатись ніхто й не намагався.
Ще в липні, після того, як я написав кілька публікацій на своїй сторінці у Фейсбук, і люди почали негативно відкликатися про тих «спеціалістів», що «руки таким треба рубати», до мене зателефонував головний лікар і з криками почав казати, що я собі дозволяю «беспредел». Лише коли я йому нормально пояснив, що то пишуть люди, а не я, що він не вправі кричати на мене, бо власне його підлеглі вбили мою дитину, і я себе адекватно поводжу і звернувся до правоохоронних органів, а не до самосуду, що у мене дитина померла і я до нього ні разу не крикнув, не підвищив навіть тон, а тут тільки хтось написав «руку рубати» і його це заболіло, а дитина це просто для них статистика, то аж тоді він опам’ятався і вибачився.
На першому засіданні комісії дехто говорив казна-що. Почали розказувати за те, що це надзвичайно складний випадок, чи може це було вроджене, чи може хронічне і ще багато чого. Вибачте мені, але як так? Мої знайомі з Нідерландів розповідали, що у них в країні вже більш ніж 30 років не було ні одного смертельного випадку через заворот тонкого кишківника, то чому в нас така плачевна статистика? Це проблема відповідального ставлення лікаря до займаної посади і крапка. Заворот – це простіше апендициту.
– Наскільки мені відомо, було внутрішнє розслідування в лікарні, розслідування експертної комісії та наразі триває слідство. Чи були спроби сфальсифікувати дані та підкупити Вас?
– Підкупити, однозначно, ні, а от сфальсифікувати дані – так. Через тиждень після смерті сина я приїхав до Жидачева зробити копії історії хвороби і лікар, яка тоді «лікувала» сина, при нас зробила виправлення в історії хвороби. Я попросив її щоб вона дозволила мені скопіювати історію, але вона сказала: «Ви мене вбийте, але я вам нічого копіювати не дозволю». Правда людиною виявилась заступник головного лікаря, яка дозволила зробити копії історії хвороби мого сина. Але навіть після того були внесені зміни в історію. То що робилось цілий тиждень? І чому історія хвороби знаходилась в людини, яка під підозрою?
– Якого вироку Ви хочете добитися для винних?
– Хочу, аби їх звільнили з роботи й до кінця життя заборонили займатися лікарською справою. Мене деякі люди запитують: «А що тобі це дасть? Ти ж сина не повернеш!» Так, не поверну, але можливо вбережу когось від такого невігластва та змушу задуматись й надалі належно працювати інших лікарів в цій та других лікарнях. Аналогічна ситуація може трапитися з кожним. Будь-хто може потрапити в той район. Вам стане погано – той самий заворот – і ви потрапите до тих самих лікарів. Хотіли б такого? От і я не хочу, щоб це трапилося ще з кимось, а тим паче з дітьми. На моєму місці може опинитися будь-хто. Так дальше не можна, дальше катастрофа! Ми всі в одному човні і ніхто не знає, що буде з ним ще сьогодні, а з таким відношенням до роботи лікаря у вас шансів вижити не буде, і навіть у самого лікаря теж, адже й вони можуть страждати від халатності своїх «колег». Потрібно, аби лікарі дбали про кожного пацієнта так, як про своїх рідних та близьких. Тоді буде максимальна перемога.
– Якими будуть Ваші подальші дії?
– Цього тижня я планую подати заяву на таку ж комісію до Міністерства охорони здоров’я. Я вже говорив про це з в.о. міністра Уляною Супрун, яка не лише підтримала мене, поспівчувала, але й пообіцяла чесне та об’єктивне розслідування, пообіцяла, що ніхто не покриватиме винних. До того ж відкрита кримінальна справа та триває слідство, яке веде Національна поліція України.
Попри юний, ще дитячий вік, Роман був неймовірною людиною. Добрий, чуйний, розумний, відважний… Ще багато епітетів можна підібрати, які б позитивно схарактеризували хлопця. У школі Роман допомагав не лише одноліткам, а й учителям. Для одного з конкурсів хлопець сам написав сценарій англійською мовою, керував процесом знімання та самотужки змонтував відео. Він брав участь у всіх можливих конкурсах з різних предметів, які відбувалися у школі та місті, займався спортом, зокрема футболом, греко-римською боротьбою, плаванням, а ще раніше – танцями. А на початку червня, за два тижні до смерті, за власно зароблені кошти (зняв і зробив монтаж рекламного відеоролика для родича) купив кота – тваринку, про яку мріяв кілька місяців… Перед тим Ромчик за власні кошти купив собі ноутбук.
Безглузда ситуація та лікарське недбальство (чи може недостатній рівень кваліфікації) призвели до смерті неймовірної дитини, яка лише починала жити.
– Вже після смерті Ромчика дружина розбирала речі та знайшла твір, який він написав три роки тому, закінчивши 4 клас. Твір, у якому він мріяв про дружню Україну без війни. Про Україну, яку він ніколи вже не побачить, – зі сльозами на очах розповідає пан Володимир Кулак.
Христина Слота
Фото надані Володимиром Кулаком, батьком загиблого
