Тернополяни й досі шоковані після однієї з вистав, представленої на “театральних вечорах”.
Хочу відзначити, що за 15 років існування цього мистецького форуму ми ще не бачили такої кількості столичних театрів. Вистави йдуть з аншлагом.
20 вересеня на Малій сцені театру нас дивували єврейською мудрістю Хелемські патріархи-артисти Театральної студії «ВІК» Києво-Могилянського театрального центру «Пасіка». Єврейський гумор не перекажеш, не перефразуєш, не опишеш – його потрібно тільки почути. Саме таким гумором пронизаний увесь сюжет п’єси, яка розповідає про життя-буття маленького єврейського містечка Хелема з абсурдними ситуаціями, але і свіжим поглядом на вирішення проблем.
- «Іще тоді, коли Бог створив світ, він надіслав янгола з двома мішечками: один з них був чорний, другий — білий. У білому мішечку містилася наймудріша мудрість, а в чорному—суцільна дурість. І сталося таке: коли янгол літав над землею, аби наділити одних мудрістю, а інших дурістю, він, пролітаючи над Хелемом, ненавмисно зачепився за дерево та й розірвав білий мішечок, і вся та наймудріша мудрість висипалася на Хелем».
Отож, усім стає зрозумілим, що Хелем – місто суцільних мудреців… І дурням тут не місце… Добра комедія, лагідна, народна.
А на Великій сцені владарювали феменістки- артисти Київського Дикого театру, що провокує. Виставою про жінок «Бути знизу» вони намагалися дати поради, як бути щасливою. А щастя в цьому житті хочуть і жінки-богині,і жінки-рабині, і залізні жінки Я зробила висновок, що треба бути самій собою, любити себе, і не дозволяти собі перехід до розряду лишень прислуги. Це вже вплив вистави, почала позиціонувати себе, як феменістка. А ще творці спектаклю намагалися визначити місце жінки в цьому світі – знизу, зверху чи нарівні з чоловіком.
Цікаве рішення – поєднати балачки акторок із розважально-пізнавальними написами на величезному екрані-комп’ютері, який постійно інформує, що «сексуальну просвіту заблоковано» і написами підсилює сценічне дійство. Чудова пластика і неймовірні перевтілення жінок в чоловіків, створювали комічні ситуації, які були навіть у своєму гротеску правдивими. Вистава для дорослих. Реквізиту на сцені небагато. Це стільці та сила-силенна частин «тіла» манекенів. Тому не можна не відзначити роботу художниці Євгенії Чайковської, яка цими візуальними мистецькими елементами підсилила ідею, яку хотіла донести глядачам авторка і режисерка.
Помітно, що тема спектаклю зачепила акторок, які виконують голові ролі. Вони грають, прагнучи нікого не залишити байдужим і пояснити, чому жінці так важливо знайти себе, перш ніж знайти чоловіка (зустріч жінок відбувається у шлюбному агенстві).
Пізно ввечері, після вистави журналісти мали можливість обговорити твір молодої драматургеси Юлії Тупікіної«Вертикальна жінка», який став основою вистави «Бути знизу», з режисеркою Юлією Мороз і арт-директором Дикого театру Ярославою Кравченко. Артисти вперше мали перед собою майже 600 глядачів, хвилювалися неймовірно, але публіка у нас чудова. Вони розчулені таким гарним сприйняттям неоднозначної вистави. Відкриттям став і сам театр. Кастинг на творчі проекти в них сягає 50-60 артистів на одну роль. Зараз в роботі 9 проектів.
Засновниця Дикого театру Ярослава Кравченко відома тим, що в часи Революції Гідності очолювала штаб 39-ї жіночої сотні. Нині вона є керівницею прес-служби Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка і реалізує власний проект. Про «Бути знизу» говорить, що спектакль «правильний, дикий і важливий».Навіть програмка вистави була нетрадиційною – зі словником «Мова мізогінного програмування для початківців».
«Мізогонія»- це система забобонів у суспільстві у ставленні до жінок, дискримінація, приниження, насилля, бо він же сильніший і може гучніше кричати, та й вибір, ніби, за ним. Реакція залу була різною, від несприйняття – до «Браво!». І це зрозуміло, бо життя у кожного складається по-різному. Щасливі пари, в яких нема морального насильства, принижень, виставлянь «божевільною», психологічних маніпуляцій типу»Ти все неправильно розумієш», є чоловіча турбота – багато речей не зрозуміли.
- «А ті, що пережили чи переживають це у своєму житті, приводять і свою пару в театр»,– говорила пані Ярослава,– щоб побачили, як можна змінити ставлення, стосунки і зняти проблему в сім’ї».
А ті, хто, як одна з героїнь, це вже кажу я, вийшли з формату принижень і гноблення в сім’ї, звільнилися від погроз, шантажів, економічного і фізичного насилля, побачили, що вони не одинокі, і впевнилися, що на інтуітивному рівні зробили це, щоб врятувати себе, зберегти душу і відчути себе людиною, яка може мріяти, планувати, не розчинятися в комусь, хто того не вартий. Цінності переоцінилися, якось так хочеться сказати. Збоку на себе подивитися, це багато значить. Це наука, що сто разів треба подумати чи варто знову занурюватися у той патріархат, коли за своєю природою жінка з матріархату.
Режисерка Юлія Мороз сказала, що ця перша її вистава дала їй , насамперед , можливість бути почутою, зрозумілою, побороти свої комплекси. Мовою театру заговорили про те, що зазвичай приховують, що вважають непристойним для обговорення.
- «Що для мене є фемінізм? Це бунт. Бажання бути зрозумілою, не приниженою, не «обслуговуючим персоналом», бути собою, бути людиною! Мені не потрібно визнання чоловіків, потрібно їхнє усвідомлення. Нині цивілізація досягла високого рівня розвитку, а до жінок подекуди ставляться, як у Середньовіччі…Мені б дуже хотілося жити в безпечному суспільстві, побудованому на взаємоповазі та розумінні, тому я, як театральна режисерка, хочу змінювати дискурс у сферах, до яких маю доступ. Театр дозволяє говорити публічно, голосно, відверто про те, що наболіло, висміяти те, що повсюдно нав’язується, створювати альтернативний ідейний фундамент ‒ це те, що необхідно як повітр’я», – зізналась.
Візуально вистава супроводжується комп’ютерною системою, показуючи, що при збоях не варто її перезавантажувати, бо основа лишається та ж. Внутрішній комп’ютер героїнь вистави вимагає перевстановлення системи. Цікава і оригінальна робота про нас з вами, про рутинне щодення – у когось більш щасливе , у когось менш.
Людмила Островська,
заслужена журналістка України, театрознавець,голова журналістського журі фестивалю “Тернопільські театральні вечори”.