На сьогодні є багато суперечок про дату заснування міста Тернополя. Все більше істориків схиляються до думки, що Файне місто було створене значно раніше.
10 тез про те, що Тернопіль значно давніший
Наша історія часто була в полі зору поневолювача. Чужинець завжди прагнув, щоб домінувала його правда. І якщо хибним шляхом рухатися в глибину сторіч, то можна й заблукати, не вийти на праведну дорогу.
Коли говорити про першопочатки Тернополя, то не 1540 рік, на думку тернопільського історика Василя Штокала, варто брати за відрахунок у його доленосній історії. На жаль, не маємо ґрунтовних історичних досліджень про це. Коли гортаємо сторінки енциклопедичних видань, то неодмінно натрапляємо саме на 1540 рік. То що ж заховано у 40-му році XVI сторіччя у Верхоставному закруті між Серетом і Рудкою?.. А йдеться про те, що 1540 року польський коронний гетьман Ян Амор Тарновський отримав від короля землі, де тепер середмістя Тернополя. Відтоді й панує думка про те, що цей рік є роком заснування Тернополя.
І все ж виникає багато запитань, які виносить на поверхню сама історія. Їх на розсуд громадськості спробував систематизувати Василь Штокало. Ось що з цього вийшло…
По-перше: чому не того дня (15 квітня), коли Ян Амор Тарновський отримав королівську грамоту, а 28 серпня святкується День міста Тернополя?
По-друге: з якої причини його прізвище не лягло в основу назви започаткованого поселення? Усе ж таки минувшина зберегла – Тернопіль! Щоправда, на польськомовних картах, словниках та вивісках пишеться Тарнопіль (Таrпороl — польською мовою). Нехай і так, але таки Тернопіль – Терно-піль – поле терену, тернове поле. Проте аж ніяк не Та(е)рновськ чи ще якось. Можливо, тут, у прізвищі польського магната і назві нашого міста, одна коренева (семантична) основа, що позначає «терен», але передана різними мовами?
По-третє: невже шанований чоловік у польській короні отримав голі землі без людей? Хто ж тоді їх обробляв і для кого робилося забороло?
По-четверте: чому в 1550 році Тернополю надано Магдебурзьке право? Іншими словами, така знаменна подія означала, що це поселення (село) отримувало статус міста з усіма його повноваженнями. І найголовніше – управління від самих жителів, уже міщан, за принципом виборності. То що, за 10 років закладене поселення розбудувалося в середньовічне місто? Такого дива неймовірно досягнути навіть зараз, у час техногенного розвитку постіндустріального суспільства. Та з середньовічних хронік відомо, що тернопільський замок мурувався довгих вісім років, зокрема 1540-1548. Невже диво?
По-п’яте: чому тернопільському замку не надано оздобних форм твердинь, подібних до тих, що зводились у корінній Польщі? Зокрема таких рис, за якими будувалися твердині у Кракові, тому ж Тарнові чи в Гнізному? Замок – окраса сьогоднішнього Тернополя, мурований давньоукраїнським зодчеством. При його спорудженні дотримана тривимірність величин як знизу доверху, так і з одного боку до іншого, з дахоподібним – трикутним – покриттям на трьох фасадних частинах. Проте в анналах знаходимо, що під час довготривалого зведення форту виникали непорозуміння між поляками й місцевими жителями, тобто українцями (або, за польськими літописцями, русинами).
По-шосте: чому не згадується при наведенні гіпотези про 1540 рік, з якою метою тут потрібно (терміново) було укріплювати поле? Не мовиться і про шлях «південь-північ», що він означав у системі взаємовідносин медієвістичних європейських держав? А значив той гостинець немало. Це був сухопутний напрямок (дорога) з Туреччини (Візантії) до Речі Посполитої – Прусії й Австрії (монархії Ґабсбургів) і далі. Таким чином, від XIV і до XVII, навіть початку XVIII сторіч турки з татарами постійно з півдня нападали на європейські держави. Завдавали вони тяжких ударів по всіх містах і селах. Потрібен був терміновий захист не лише для Тернополя… Ось для допитливих і відповідь на запитання, чому в Тернопільській області так багато кам’яних замків (у переважній більшості – їхніх руїн).
По-сьоме: а що, до 1540-го тут нічого не було і замок зводився на порожньому місці? Чи, можливо, було поселення-городище-село, скажімо Топільче?.. А може, замок не зводився, а лише укріплювався-зміцнювався? Зрозуміліше кажучи, обмуровувався, коли дерев’яні конструкції в основі з захисними редутами-частоколами переводилися на кам’яні мури… Розкрити таку історичну тернопільську таємницю зможуть лише документи. А в них – лише 1540 рік та згадка про Яна Амора Тарновського. До нинішнього дня, на жаль, не оприлюднено документів хоча б тої самої Речі Посполитої щодо дарування тернопільських земель, магдебурзького статусу Тернополя. Не з’явилися на світ австрійські документи Віденської корони, беручи від 1772 року. про минувшину Тернополя. Тоді місто, як і весь схід галицького краю, переходило до нових правителів, про що слушно зауважує краєзнавець-дослідник Петро Бубній. Не враховано наукою його думок і на предмет спогадів подорожуючих, зокрема азіатських купців, які бували на давніх ринках Тернополя. У документах заховано надзвичайно багато таємниць…
По-восьме: що старожитності (археологія) тернопільського доісторичного періоду засвідчують? За великим рахунком, знову, на жаль, майже нічого. Так і дотепер доводиться гадати, чи на Замковій горі (дослідниця Любомира Бойцун називає цю місцину Підзамче) було трипільське поселення (III-II тисячі років до н.е.) і згодом черняхівське (IV сторіччя н.е.) з могильником десь поряд.
У 2000-х роках було споруджено будинок на вулиці Над Ставом. Хоч у Тернополі є відповідна обласна інспекція, однак перед будівництвом на цій ділянці не провели археологічних обстежень на виявлення старожитносгей. Це частина середньовічного міста Тернополя (великої гори, поля), що тягнеться від пологового будинку на Замковій до церкви Воздвиження Чесного Хреста (Надставна).
По-дев’яте: виходить, що подальші села – селища Ценів (відоме з 1437 року), Козова (1440), Бишки й Будилів – обидва з 1450 року, Шибалин (1475), які виростали і розташовані на одній з Тернополем історичній лінії схід-захід, старші від головного міста краю щонайменше на 100 років? Хоча такі поселення стоять десь в одному ряду розвитку з Тернополем, та не знаємо, чи їхні витоки мають такі числові співвідношення. Тут варто зазначити, що з занепадом стольної княжої Теребовлі десь у XIII-XIV ст. Тернопіль поступово перебирав повноваження першого міста подільського краю Галичини у рамках великої України.
По-десяте: з якої причини білу квітку терену замінено на стилізовану лілію? Темний терен і власне його білий цвіт після Христового розп’яття стали символом перемоги над терпінням, стражданням, муками. Того ж терену на нашому полі так рясно зародило протягом історії… Старожили, зокрема і великий тернополянин Ігор Герета, пам’ятають, що колись у місті росли кущі терену (на майдані Волі). З роками їх висікали, бо дошкуляли перехожим. Однак у безпечних місцях, біля замку, міської ради, пам’ятника Данилу Галицькому чи деінде, можна їх знову розсадити. Тим самим відновимо давню традицію й унаочнимо природній образ давнього міста, що закладений у назві.
Отже, 1540 рік аж ніяк не відтворює першопочатків Тернополя в загальній історії України. Потрібно шукати і віднаходити свої першооснови. Бо, як мовиться у приказці: «Хто не шанує свого минулого, той не вартий майбутнього!»
Зрозуміло, що історія Тернополя мало вивчена, але хотілося б таки знати, на думку історика, відколи можна вести писемну історію Тернополя.
– Не знаю, чи цілковито писемну, а от прадавню історію міста, на мою думку, можна вести із середини першого тисячоліття нової ери. Десь у ту пору, як частково підтверджують черняхівські знахідки, було олюднено, вжито для землеробства розлоге поле. З півночі воно було оточене потоком Рудки, із заходу – річкою Серет, а з півдня – таким собі яром, пророслим очеретом з рукавів розлитої ріки. Минувшина винесла на поверхню лише одну назву – «Топільче». З певним застереженням можна говорити, що поселення Топільче припинило існування зловісного 1240 року, будучи зруйноване ординцями. Місцеві громадяни, які вижили, для більшої безпеки перемістилися на певніші закутини, у теперішні Кутківці, Петриків, В. Березовицю, Буцнів. Покинуте поселення зі зруйнованим господарством обростало навколо просторих городів бур’яном, тереном, – каже пан Штокало.
– Виходить, що Ви вже близько двох десятків років намагаєтесь продовжити історію Тернополя. А чи відомо Вам про нашу статтю про Тернопільські підземелля та археологічні розкопки замку?
– Відомо. Щодо розкопок, то потрібно наголосити, що вперше від часів побудови замку нарешті це відбувається. Однак маю три застереження. По-перше, коли довідався, що у розкопках задіяний Богдан Строцень, то охопив жах. Справа в тому, що свого часу ця особа розкопала у моєму селі Августівка відому криївку Романа Шухевича і цю розкопану пам’ятку залишила напризволяще. Дуже швидко дощі знищили цю криївку цілковито, а обійстя перетворилося на величезний сільський смітник. По-друге, архітектор-реставратор голосить, що начебто замок перебудований і втратив свою давню обсяжність. Я хочу наголосити, що це одна з польських шовіністичних «бульок», яка намагається ожити сьогодні. Справа в тому, що замок зберіг свій первісний вигляд і це підтверджують камені, якщо зняти штукатурку на перших конусах від фундаменту. Ці камені – непорушні! Вони як були вкладені в мур, так і залишилися. Додам, що замок настільки міцно змурований, що під час Першої і Другої світових воїн зазнавав пошкоджень лише дах (це і показують аерознімки), та досить легко відбудований з відновленням Тернополя. По-третє, заступник міського голови бідкається, що немає куди передати викопані джерела. Є! Справа в тому, що міська влада з часів Незалежності обходить головну гербову споруду Тернополя замість того, щоб припинити її руйнування з середини (використане не за призначенням спортивною школою) та ззовні надбудовами приватного підприємця, що аж утворилися тріщини в мурі. Передавати є кому, наприклад, Національному заповіднику «Замки Тернопілля». Була би політична та суспільна воля.
На думку Василя Штокала, тернопільська влада мала б першою бути зацікавлена у достеменному вивченні історії міста, щоб поставити крапку хоча б у даті його заснування. На жаль, цього не робиться. Більше того, друкуються коштом платників податків книги про історію міста, в яких автори проявляють певну тенденційність та полонізують історію міста. Зокрема, йдеться про дві книги: «Тернопіль/Tarnopol: історія міста» (2011 р. в.) та «Тернопіль. (Ternopil. Tarnopol) Історичні нариси» (2016 р. в.).
Свого часу до міського голови Сергія Надала було направлено звернення Української народної ради, прийняте на конференції «До витоків історії міста Тернополя», де його учасники мали претензії до авторів першого видання. Зокрема, їх здивувала сама назва видання, де вживається полонізована форма «Тарнополь». Також у дусі довоєнної польської історіографії трактується заснування міста та походження його назви, висуваючи свою версію за єдину істину та грубо відмітаючи всі інші. У зверненні до міського голови відомі в Тернополі люди просили попередити в майбутньому видання, які не сприяють утвердженню національної ідеї, української держави.
– Міський голова Тернополя Сергій Надал проігнорував звернення жителів і полонізує далі минуле Тернополя. Мер знову профінансував за кошти платників податків полонофільський «проект» «Тернопіль. (Ternopil. Tarnopol) Історичні нариси». Наведення видання дописом П. Гуцала «Заснування Тернополя. Власники Тернополя (1540-1843)» – це переказ довоєнної польської історикографії. Спотворено давню назву «Топільче». Наведене «Сопільче» – плід польських шовіністів, що ховав сліди про «Топільче» як термін праукраїнський – давньоруський – індоєвропейський з означенням місця водопою тварин. По-польському переказується історія України доби Зиновія-Богдана Хмельницького та пізніших років. Пише, що козацькі загони брали місто і замок у 1648, 1649, 1651 і 1655 роках. Звичайно, наслідком цього були руйнування, загибель людей, запустіння. Отож стаття спотворює історію міста за взірцем польських загарбників, – вважає Василь Штокало.
Віталій Попович
