Норвежці з малечку привчають дітей до різних температурних режиів. Там діти годинами граються на вулиці, і сплять там і в дощ, і в сніг. У Малайзії дітей можуть бити прямо в школі. Американці прививають відчуття свободи.
Як же за кодоном батьки будують ідеальні стосунки з дітьми, “20 хвилин” запитали у кількох тернополян, які тривалий час живуть за межами України.
США: релігійність і раннє материнство
29-річна Вікторія Горенко, ще будучи школяркою, рік жила в американській сім’ї. Цінності американців, за її словами, – бути щасливими, не відчувати дискомфорту та досягати вершин.
Хоч США, здавалося б, – доволі демократична країна, у родинах там є чітко врегульовані правила.
– У прийомній сім’ї, де я жила, було ще троє дітей, і всі ми мали чіткі обов’язки – хтось пилососив, хто відповідав за кухню, хтось прибирав у вітальні, – розповідає Вікторія. – Ми обов’язково стежили за порядком у своїх кімнатах.
Усі конфліктні ситуації американці намагаються вирішувати демократично, додає співрозмовниця. Замість «кнута» вони розмовляють про проблему та шукають її вирішення.
– Ще одна риса – моя родина, як і більшість американських сімей, була релігійна, двічі на тиждень ми їздили в церкву, – каже вона. – Спочатку мені важко було звикнути до чужої віри, адже в моїй новій сім’ї всі були протестантами. Але мені сподобалось те, що в церкві не було сумно: там співали, танцювали, вивчали цікаві ігри і просто спілкувалися на різні теми.
Дітям дають свободу дій, привчаючи до самостійності. Ще в садку малечі кажуть, що вони мають право на свою думку. Чого в Америці точно немає, так це залучення бабусь у процес виховання дітей. Як правило, мама з татом все роблять самі. Якщо не справляються – кличуть няню!
Норвегія: садки без ліжок
У Норвегії ж усіх чад з раннього віку привчають до відповідальності за власне життя і здоров’я. Декрет у жінки триває десять місяців, ще два місяці декрету має чоловік, розповідає Ольга К. А вже з року дитину віддають у садочок.
– Ліжок у садочку немає, тож діти сплять у своїх візочках, – говорить пані Ольга. – Групи в садочках невеликі. На одного працівника припадає три дитини.
Із дитсадка малюків вчать дружити з погодою і самим визначати, як одягатися в залежності від пори року. Батьки, дають в садочок два чи три комплекти змінного одягу. Починаючи з трьох рочків, дитина вже сама перевдягається.
Денний сон малюки проводять на дворі. Дощ, злива, вітер, сніг — неважливо. На свіжому повітрі діти можуть спати навіть до мінус двадцяти градусів.
– У три роки такого поняття як денний сон взагалі немає, – продовжує співрозмовниця. – ДНЗ працює вже із 6.30, адже багато батьків у цей час вже поспішають на роботу.
Гарячі обіди у школах не передбачені. Батьки кладуть дітям у пластмасові контейнери холодні сендвічі, пиріжки, фрукти, йогурти.
– Навіть на Дні народження дітей пригощають сосисками та Кока-колою, – посміхаючись додає жінка. – У дітях дуже рано розвивають самостійність. Уже в три роки дитина сама може зробити собі сендвіч.
Спати дітей вкладають рано, після 19.00. Після 20.00 вже навіть не працюють дитячі канали на телевізорі.
– Стосунки між дітьми і батьками – дружні, так само і з іншими членами суспільства – вихователями, вчителями, тут всі говорять на «ти», – каже вона. – На дітей в Норвегії не кричать і не тим паче не б’ють їх. Якщо сусіди побачать такі явища і повідомляють про це соціальні служби, то батьків можуть навіть арештувати. У той час опіку над дітьми беруть соціальні служби.
Малайзія: тати пильнують дітей
Тернополянин Андрій Янович разом із сім’єю тривалий час живе в Малайзії. Загалом ця країна – багатонаціональна.
– Більшість населення в моєму штаті – вихідці з Китаю, – розповідає Андрій. – Тож в основі виховання, особливо у школах, лежить стара традиційна китайська основа. Плюс, звичайно, у підході до навчального процесу є певні елементи британського суворого протоколу. У таких школах, наприклад, усі учні мають форму, вдягають однаково білі чи чорні шкарпетки і взуття того ж кольору. У дівчат також подібні зачіски.
За словами співрозмовника, китайці дуже швидко «включають» дітей у процес навчання.
– Ми цього року віддали дворічного сина у китайськи садочок. Вихователь між іншим сказала, що вже з такого віку батьки наймають репетиторів, аби малюки поглиблено вчили математику та китайську мову, – продовжує Андрій. – Якщо порівнювати з Україною, то оці малі китайські Малазійцідуже завантажені. Майже всі вони відвідують різноманітні гуртки та секції: плавання, атлетика, танці, співи тощо. До того ж, день у школярів тут може починатися вже із 6.30, коли вони йдуть на плавання, потім о 8.00 – стандартне навчання, після якого – знову гуртки.
У окремих китайських школах досі працює стара система покарань – палицею по руках. Фактично у дітей немає часу на дитинство, його відбирає система виховання та освіти. Хоча, звісно, що і серед китайців є немало таких сімей, де присутні власні традиції виховання дітей.
Ще одна велика етнічна група – це малайці. В країні функціонують як державні, так і приватні навчальні заклади.
– Малайці, які відвідують державні школи, нагадують мені українських дітлахів, – посміхаючись продовжує він. – Після занять вони йдуть гуляти з друзями. Можуть поїхати до річки на роверах або ж камінням у мавп кидати.
Третя значна частина населення – це індуси. Що малайці, що індуси переважно мають багатьох дітей.
– Якщо в китайців усе виховання зорієнтоване на те, щоб «зробити» з дитини конкурентоспроможну одиницю на ринку праці, то малайці та індуси тримають дітей ближче до сім’ї.Часто, діти вже із 10-12 років допомагають батькам по роботі, і дорослі, і малі часто проводять час разом та підтримують один одного, – каже екс-тернополянин.
Велика частина населення Малайзії, за словами Андрія Яновича, – бідне. Тож діти з раннього віку не сидять за комп’ютерами чи планшетами, а із задоволенням пасують один одному м’яч чи кокос. Є, звісно, і заможні громадяни. Там усі – і діти, і батьки можуть мати по планшету.
– Є ще дуже важлива відмінність від українського виховання – тати тут набагато більше часу проводять зі своїми дітьми, – наголошує він. – У Малайзії частіше можна побачити в кафе батька із трьома дітьми без мами. Вона ж у той час може спокійно займатися своїми справами. Ми ж, українці, на жаль, – як мілітарний постсовок –маємо іншу культуру. Колись тати займалися іншим – ходили на війну, а в сучасності або заробляють гроші, а відпочивають за доміно. Для себе я вирішив, що дітям треба батька не менше як маму. І дуже радий що можу це реалізовувати.
