Родина вбитої у Вишнівці випускниці благає людей схаменутися та не мучити дітей

Рідні вбитої випускниці розповідають про знущання людей. Вони продовжують обмовляти родину та лякають дітей.

Опікунка покійної благає людей схаменутися.

– Та ж скільки над нами будуть знущатись? – жінка в розпачі і не може говорити через сльози… – Дітей цькують, нас брудом поливають. За що? Що мені потрібно зробити, щоб нас у спокої залишили? Самій за Іринкою піти? Тоді всім буде добре?

Ольга Яремчук – жінка-опікун 17-річної Іринки Мукоїди, яку вбили у Вишнівці 26 червня. Це та жінка, яку дівчинка називала мамою. Це та жінка, яка Іринку вважала своєю рідною дитиною і виховувала разом з сином, який цього року пішов в перший клас та донькою-третьокласницею.

Жінка звернулась до журналістів, бо, каже, терпіти вже несила. Мовляв, мовчала три місяці. Терпець вже увірвався, коли днями деякі ЗМІ поширили нібито сенсаційну інформацію: родина убитої дівчинки одразу після трагедії придбала квартиру у Тернополі і вже закінчує там ремонти.

– Якщо хтось знає, де та квартира – хай покажуть всім, на всю Україну, – каже Ольга Яремчук. – І нехай ще мені покажуть. Нехай приїдуть, подивляться, як ми живемо. От я вам скажу: не живемо, а виживаємо. Просто існуємо! Хоча це вже й існуванням назвати важко.

Чоловік Ольги – рідний дядько убитої Іринки, й справді нещодавно завершив ремонт квартири у Тернополі. Але чужої, стверджує Ольга. Він працює у складі бригади з 15 чоловік – робить ремонти. І кожен з бригади може підтвердити, чиє це майно.

-Вже пишуть нісенітниці, що мені заплатили шалені кошти – за що? – питає жінка. – Чого мені хтось має мені платити? Я – прокурор, суддя? Як можна писати таке? На підставі чого вони це все пишуть? Мусять бути документи, якісь підтвердження. Нехай прийдуть до мене додому, з камерами. Я не проти. Нехай подивляться, як ми «розкошуємо».

Після трагедії з Іринкою Ольга покинула роботу, бо молодших дітей не може залишити ні вдень, ні вночі. Діти неспокійні, плачуть, вночі зриваються. Нещодавно сестричку ще й у школі цькувати почали.

-Скільки будуть мене мучити? – з відчаєм питає Ольга. – Вони перейшли всі розумні межі. Треба мати хоч грам якоїсь людяності. Не пишуть чомусь, як і з якими статками живе сім’я Василя (підозрюваного у вбивстві Ірини Мукоїди – прим. авт.). Ці так звані журналісти пишуть, що Василь – не вбивця. Якщо на того є всі докази, і він під підозрою, то, певно, є на те причини. Якщо всі навколо знають, що він не убивав, чому не нададуть доказів, хто це зробив з моєю дитиною? Чому, я вас запитую? Життя родини Іринки Мукоїди перетворили на пекло. Вишнівець поділився навпіл, каже Ольга.

Одна частина співчуває горю родини. Інша – цькує.

Не дають спокою й родичі. Мовляв, що не дбала про дитину, каже Ольга і одразу продовжує: «Іруся подала документи до Хмельницької академії – на прикордонника. І через тиждень після вбивства мала б здавати екзамени. То якщо я такою недоброю до неї була, чого ж не послала вчитись у якусь вишневецьку бурсу?»

– Де той Бог і чому він не дивиться, що вони роблять з нами і пам’яттю убитої дитини? – жінка зупиняє розмову, бо плаче. – Пішла би світ за очі… Але куди йти? Та й могилу дитини не залишу. Свекрусі щодва тижні «швидку» викликаємо. Чоловік єдиний працює, бо мусимо за щось жити. Заробляє ту копійку. Бо немає навіть на книжку до школи дитині здати. А я ні в кого ні копійки не прошу. Все, що принесли Іринці на похорон – піде їй на пам’ятник, бо навіть не матиму за що його поставити. Скажіть, як жити?  За що з нами так? Нещодавно до мами дзвонили з всеукраїнського телеканалу.

Пропонували фінансову допомогу, навіть натякнули, що готові оплатити операцію одному з дітей. Тільки б приїхала на передачу і визнала, що Василь не вбивав.

– Вони з нас просто знущаються, – каже Ольга. – То квартири ми купуємо, то фото оголеної убитої дитини на весь світ демонструють. Скажіть, у них совість є? Днями маленький братик убитої випускниці відзначав день народження. Коли батьки у нього поцікавились, як його привітати і що подарувати, малюк відповів: ніяких подарунків не треба. Поверніть мені Іринку…
Джерело: “20 хвилин”, Ірина Белякова

Автор: Бойко Роман



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *