Доля українських заробітчан не така легка, як здається на перший погляд. Важка робота, мінімум комфорту, відносно невелика заробітна плата… проте найгірше – це чужина.
Найбільше наших краян їде до Польщі, немовби там медом намазано. Проте лише одиниці говорять правду, якою вона є.
– До роботи я звикла ще змалечку, бо живу в селі, маю велику господарку, яку тягну лише вдвох із матір’ю. Проте до Польщі і робіт там звикала довго, – розповідає Зоряна, молода дівчина, яка вже декілька разів їздила на сезонну роботу у сусідню державу. – Там треба напрацюватися важко. Відпочинок, і то невеликий, є один-два рази на місяць, і то, якщо повезе.
– Яку саме роботу ти там виконувала?
– Переважно збирала врожай. Спочатку малину, далі горох, моркву, яблука. А так, що пани скажуть, те й мусиш робити в полі. Від шостої ранку деколи треба було працювати аж до опівночі, особливо коли складали партії на продаж. Тоді панів і наглядача не хвилює, чи ти голодний, чи холодний, чи що тебе болить – працюй, а як ні – то виженуть і не факт, що заплатять… Хоч робота й сезонна, але важко її робити. Для того треба мати здоров’я, нерви та витримку.
– Нерви та витримку?
– О, ще і які. Коли їздила цього літа, то зі мною працювала одна дівчина з Тернополя, там таких називають «панянки». То вона робити не хоче, то – не буде і ще тисячу й одна відмазка в неї. Мало того, що її заробітчани не злюбили (через одну деколи вся група страждає), так через два тижні й пани вигнали. А була дівчина, яка просто фізично те все не витерпіла і через кілька днів поїхала додому. Як-не-як, а ти на ногах не менше 15-ти годин в дощ, росу, жару, вітер тощо. До того ж, за тобою постійно наглядають або пани, або хтось від них.
– Невже всі пани такі погані?
– Ні, є добрі, але таких мало. Ця пані з паном, до яких на горох їздила, добрі – і заплатять, і умови нормальні дадуть. Проте наглядач, українець, злий, ще й доносить хто про що говорить. А от два сини панові – то щось із чимось. Як вже вони фраєруються, показують із себе казна-що. Заробітчан взагалі за людей не мають, можуть і обізвати, і послати. Раз як на машині їхали, то мене спеціально з калюжі обляпали. А ти мусиш стерпіти, посміхнутися, часто удати, що все добре і що ти їх не розумієш.
– Які умови проживання вам надають пани?
– На цей раз у нас добре було. Дівчатам дали дві кімнати на чотири та сім (чи вісім) осіб. Мали свою невеличку кухню, ванну з туалетом, один телевізор на всіх. Але то не до розваг, коли йдеш затемна і затемна вертаєшся змучений, ледве ногами волочиш.
Багато залежить і від того, хто з тобою в кімнаті. Жіночки та дівчата деколи можуть гірше пана бути, особливо коли п’ють та приходять на світанку – тут ти не виспишся і не відпочинеш. Або як попадуть злодюжки чи які неряхи. Тоді тільки за свої гроші та порядок думаєш.
– Не пробувала шукати щось краще?
– А що краще і де? Інші заробітчани розказують про гірші умови, про те, як пани гроші не платять і виганяють. Тут хоч і гроші дають, і харчами частково забезпечують. Не все, але багато чого дають – картоплю, ще якісь овочі, деколи шоколад, солодощі.
– Не хочеш знайти постійну роботу в Україні?
– В Україні, в себе вдома, працюю так само, хіба що в неділю маю спокій та й над душею ніхто не стоїть. Але по грошах то аж ніяк не вигідно. А що за роботу? Маю диплом і куди з ним піду за копійки? За ту зарплату навіть газ-світло не оплатиш, а ще треба щось їсти, вдягнутися. Мені поки так добре. Місяць-два відпрацюю і стільки ж вдома сиджу, мамі допомагаю.
– Як такі поїздки відбиваються на твоєму здоров’ї?
– Не так щоб сильно, але відбиваються. Після полуниці часто «крутить» ноги й коліна, спина болить і руки ломить. На заробітках взагалі здоров’я «садиш», а як його нема від початку, то краще й не їхати. Я змалку до роботи звикла і знаю, що деколи треба перетерпіти, переступити через «не можу», бо інакше не буде що їсти і на що жити. Там ти вже мусиш працювати. Вихідний пани дадуть, але як будеш тим зловживати – виженуть і не глянуть, чи болить що, чи ні.
– Скільки платять за таку роботу?
– По-різному. Зазвичай по сім злотих на годину, нам давали по десять. В день, коли є багато роботи, або коли збирали машини на продаж, то працювали по 12-16 годин, а то й по 18. Буває й таке, що і менш як п’ять годин гарували, але то рідко – зазвичай восени, коли доробляють і готують поля на зиму. Минулого разу їздила на місяць, то заробила 500 доларів. Але тут ще варто враховувати вартість дороги туди й назад – десь від 100 доларів.
– Стільки часу займає робота, а розваги? Які вони там?
– Десь-колись можна піти на дискотеку, на закупи в «Бєдронку» (польська торговельна марка – пр. автора). Пару раз нас возили на екскурсії у найближчі міста. Але то мало кого цікавить. У вільний час українці або сплять, або п’ють, звісно ж, не всі, проте багато таких. Молодші хлопці та дівчата просто ласують солодощами та пліткують.
Знаєш, українська душа все веселиться, чи то в полі, чи в дома. Як вибирають наші полуницю, то тільки й жарти «травлять», або історії життєві розказують. Здавалось би, 12-15 годин – то довго, але за такими розмовами час летить швидко, й оглянутися не встигнеш.
– Не хотіла б поїхати в іншу країну?
– Мені поки в Польщі добре. Тут я хоча б знаю що й до чого, а десь інакше й мови не розумітиму.
– І на останок, що б ти порадила тим, хто хоче їхати на сезонні роботи?
– Їхати краще тим, хто має добре здоров’я і звик до роботи, бо інші там просто не витримають. Із собою треба взяти ліки (від застуди, від болю тощо), рукавиці, гумові чоботи невеликі і теплий одяг, бо пани не дадуть, а працювати без того важко.
Джерело: Христина СЛОТА, “Терноград”