Святу Івана Купала вже понад дві тисячі років. На Тернопільщині також це свято користується популярністю, особливо серед молоді.
Щоправда, сучасне свято відрізняється від святкування Івана Купала за старими звичаями та обрядами багато років тому.
Зокрема, на Тернопільщині молодь збирається компаніями на галявині біля озера чи річки, палить багаття, співає пісень, але вже не вкладає в це святкування такого змісту, як це робили раніше. Тепер це радше можливість ще раз усім друзям зустрітися і зібратися разом.
Цього року також традиційно ми будемо відзначати свято Івана Купала в ніч з 6 на 7 липня. Це, мабуть, єдиний язичницький звичай, який зберігся до сих пір і на який практично не вплинуло християнство. При цьому, це свято відзначали по всій території України, про що свідчать купальські пісні.
Ніч на Івана Купала вважається магічною. Адже лише у купальську ніч молоді дозволялося пустувати, загравати один до одного, цілуватися, обійматися (вступати в інтимні стосунки). А от вже після Івана Купала хлопець мав одружитися з дівчиною, з якою він загравав.
Водночас, згідно з легендою в цю ніч гуляли весілля Купала та Марени – це символізувало союз чоловічого і жіночого начал, двох стихій (Купало – втілення вогню, Марена – води).
Івана Купала бажано святкувати біля річки – біля води, що тече. Підготовка до свята починалася ще на світанку. Хлопці скошували траву на галявині, на якій передбачалися всі дійства, готували дрова для величезного нічного багаття, приносили солому, яку потрібно було обов’язково вкрасти (з неї робили опудало Купала).
Дівчата плели вінки з квітучих цілющих трав – в тому числі і з полину, який, за повір’ями, відганяє нечисть.
Кілька вінків вони плели для себе, причому, один був особливим, магічним: створюючи його, дівчина мріяла про хлопця, який їй подобається, і загадувала бажання вийти за нього заміж. Протягом свята вона старалася надіти його на обранця, а ввечері спускала на воду.
Найімовірніше, на Івана Купала вживали слабкий алкоголь – пиво або брагу (про горілку в історичних джерелах згадок немає).
Кульмінація свята наступала ввечері. З скошеної вранці і висушеної за день трави дівчата робили два опудала – Купала та Марени. Після заходу сонця їх спалювали на багатті, що символізувало весілля.
Потім пари – хлопці та дівчата, взявшись за руки, стрибали через вогонь, причому перестрибувати потрібно було не через дим або вугілля, а саме через полум’я.
Люди вірили, що вогонь володіє цілющою могутньою силою – таким чином, вони проходили обряд очищення від минулого і разом були готові до нового життя. Зараз через купальське вогнище стрибають всі: і діти, і самотні люди, і не близькі один одному дорослі.
Утім, за традиціями Івана Купала, стрибати через вогонь могли тільки пари, які вирішили пов’язати свої долі, або ж сімейні пари. Продовжуючи тему боротьби вогню і води, багаття, що догоріло, заливали водою з річки, причому, воду приносили, набравши до рота. Напідпитку, наспівавшись і натанцювавшись, пари йшли по лісу шукати містичний цвіт папороті.
Згідно з повір’ям рівно опівночі папороть розквітає. У природі ця рослина не квітне, але до сьогоднішнього дня збереглися легенди і казки про те, що саме в цю чарівну ніч народження щирої любові, злиття вогню і води відбувається диво – з’являється квітка щастя, удачі і благополуччя.
Цвіт шукають усі, але знаходять лише пари, причому побачити її можуть тільки по-справжньому закохані. На Івана Купала в боротьбі вогню і води перемагає вода.
Свято завершувалося пусканням вінків на воду. Дівчата спускали вінки (символ обручки) з вставленою по середині свічкою на воду, загадуючи бажання, – як правило, це бажання було вийти заміж за коханого.
Вода забирала бажання, і дівчина вірила, що воно здійсниться. Якщо вінок тонув, це було поганим знаком.
Після святкування Івана Купала хлопці починали сватати своїх обраниць, і наступала пора підготовки до весіль.
