Сьогодні, 15 червня, у Тернополі за сумлінну працю, високий професіоналізм, зразкове виконання службових обов’язків нагородили військових медиків. Нагороди вручили спеціального з нагоди Дня медичного працівника.
Своїми враженнями від служби в армії, а також від перебування на фронті з журналістами «Галасу» поділилися двоє молоденьких медиків, які незважаючи на свій юний вік, встигли побачити на власні очі смерть і відчути її загрозу.
Так, за словами 22-річного інструктора-санітара взводу спеціального призначення Юрія Жеребецького, найважче на фронті, коли бійці серйозно поранені, а ти хвилюєшся, бо повинен зробити все правильно, адже від твоїх дій залежить їхнє життя. А також найважче, коли боєць помирає, а ти нічим не можеш зарадити…
– Виникають також проблеми із тим, щоб дістатися до місця призначення, – каже Юрій. – Буває, що не вистачає медиків на виклики, а буває що просто ми знаходимося далеко від місця обстрілів, а тому, на жаль, були такі випадки, коли ми не встигали доїхати, щоб надати пораненим медичну допомогу. Я був старшим у штабі, у моєму підпорядкування на збірно-опорних пунктах було 9 осіб. Нині служу на контракті не тому, що хтось змусив чи тому, що це модно, а тому, що люблю допомагати людям, і тому, що знаю, що роблю корисну й потрібну справу.
Ще з дитинства мріяла служити в армії і вже п’ятий місяць служить за контрактом у 44-ій окремій артилерійській бригаді ЗСУ й 20-річна Надія-Христина Ярош. Вона – санітар медичного пункту.
– Я за професією медик, – розповідає дівчина. – І ще коли поступала в медичний, вже знала, що піду служити в Збройні сили України. Спершу пройшла вишкіл, спеціальне навчання, потім була в зоні АТО, а тепер приїхала на ротацію. Не скажу, що мені було страшно. Адже на фронті всі як рідні, підтримують один одного. Зізнаюся чесно, можливо й спершу були якісь страхи, але коли бачиш, що за тобою стоїть міцна стіна з побратимів, то вже нічого не боїшся…
