Про задумані проекти майбутнього, конкуренцію за спортсменів між областями та шляхи виходу з найрезонансніших проблем спілкуємося з начальником управління фізичної культури та спорту облдержадміністрації Віктором Мацикуром.
При цьому не обходиться і без складнощів. Про задумані проекти майбутнього, конкуренцію за спортсменів між областями та шляхи виходу з найрезонансніших проблем спілкуємося з начальником управління фізичної культури та спорту облдержадміністрації Віктором Мацикуром.
– В рамках реформи децентралізації чималі кошти надходять в регіони, в тому числі і на спортивні об’єкти. Зокрема, на Тернопільщині нещодавно було здано басейн у школі в Козовій. Чи реалізовуватимуть цього року в області якісь аналогічні масштабні проекти?
– Так, один з потенційних проектів, який подали на фінансування з ДФРР, – реконструкція шкільного басейну у Теребовлі. Його заплановано використовувати на уроках фізкультури, хоча ввечері на певних умовах його можна буде задіяти і для дорослих.
Цей басейн не працював 20-30 років, зараз хочуть його відновити. Все залежатиме від комісії з відбору проектів: пройде він чи будуть відібрані пріоритетніші. Я вважаю, що цей проект вартий підтримки, адже навчання плаванню на уроках фізкультури має величезне значення.
Плавання – це найбільш рекомендований вид спорту для дітей, організм яких розвивається. І це найбезпечніший вид спорту. Відновлення басейнів також є суттєвим показником відновлення соціальної інфраструктури області. Кошторис реконструкції басейну – орієнтовно 4 млн грн.
Також заплановано збудувати мультиспортивний зал у Збаражі за 9 млн грн. Цей проект передбачає будівництво з нуля з допомогою легких модульних конструкцій, як це зараз роблять за кордоном. Тут можна буде грати в футбол, волейбол, гандбол, баскетбол в закритому залі з трибунами.
Це дуже важливо, оскільки в більшості наших залів немає місця для людей, які б хотіли прийти повболівати. Також буде зал для боротьби, адже Збаразька школа боротьби своїми здобутками добре відома не лише в Україні, а й у східній Європі.
Цей проект, якщо його підтримають, буде здано до кінця року, оскільки модульні конструкції передбачають швидке будівництво.
«Власники біатлонної бази почали шкодити спортсменам»
– Як сталося так, що біатлонна база в Підгородньому фактично припинила функціонування, залишившись без струму та водопостачання через борги?
– Проблема виникла у 2016 році. На початку 2016 року обласна рада надала спортивному товариству «Колос», яке є власником бази, фінансову дотацію у 300 тис грн. Ці кошти вони використали на зарплату собі (керівнику товариства, методистам, бухгалтеру) і працівникам бази.
Однак в них така кількість працюючих, що цієї фінансової допомоги вистачило трохи більше як на півроку. На жаль вони свій штат не оптимізували, додаткових джерел фінансування теж не знайшли. А це громадська організація і дотаційні кошти з бюджету – це один з десятка інших фінансових джерел для її існування.
Влітку в них закінчилися кошти. У вересні, щоб вирішити проблему, обласною радою було створено дві комунальні спортивні школи, куди перейшли тренери. Працівники бази мали перейти в школу зимових видів спорту, де є відділення біатлону. Але щоб директор школи зміг їх прийняти на роботу, йому треба було укласти договір оренди або спільного користування біатлонної бази.
«Колос» відмовляється укласти такий договір. При цьому грошей на те, щоб заплатити людям зарплату, а також оплатити комунальні послуги, теж немає. Керівник товариства не платить підлеглим зарплату і при цьому не відпускає їх ні на біржу праці, ні працювати в ДЮСШ з зимових видів спорту.
Зимою керівництво «Колоса» намагалося вимкнути на базі електроенергію, звернувшись офіційно, як власники, до електропостачальників. Ми ж енергетиків кілька разів переконували увімкнути знову, щоб спортсмени могли тренуватися. Борги наростали. Зараз лише працівникам бази заборгували орієнтовно 100 тис. грн. Є штрафи і за борги за комунальні платежі, зокрема борг за електрику перевищив 20 тис. грн. А ще газ, вода. З
араз спортсмени там не живуть. Відключено електропостачання, немає води, не було опалення, хоча зараз це вже не принципово. Два місяці база перебуває у такому «підвішеному» стані через власників. База також виконувала функцію гуртожитку. Сюди приїздили діти, спортсмени зі всієї області, тут відбувався навчально-тренувальний процес.
Коли вимкнули світло, не стало тепла і води, всі роз’їхалися. Діти тренуються вже на місцях. Через знеструмлення не працювала охоронна сигналізація, хоча на базі, нехай і в сейфах за решітками та замками тоді зберігалася спортивна зброя.
– Які кроки робляться для вирішення проблеми?
– Три тижні тому в Міністерстві молоді та спорту відбулася нарада за участі представників всеукраїнського «Колоса», Федерації біатлону України та директора державного Центру олімпійської підготовки з біатлону. Міністр прийняв рішення про відкриття у Підгородньому філії Центру.
Але зроблять це лише тоді, коли «Колос» віддасть базу у державну власність. На всеукраїнському рівні ця структура не має нічого проти. Але обласна організація «Колосу» є окремою юридичною особою і згідно статуту не підпорядкована керівництву всеукраїнської організації. Найближчим часом очікуємо приїзду міністра та фахівців міністерства для прийняття кінцевого рішення. Наразі з ситуації є два виходи: або обласний «Колос» добровільно передає базу у державну власність, або це доведеться робити через суд.
Адже організація отримала базу у 1996 році всупереч законодавству. Тоді сільрада Підгороднього перевищила свої повноваження. Але скасування права власності в судовому порядку може затягнутися в часі.
Хоча міністерство вже мало за останні роки кілька судів, оскільки громадські організації в інших областях інколи відчужують майно, укладають довгострокові договори оренди, передають його інвесторам, утворюють товариства з обмеженою відповідальністю.
Як результат – для спортсменів стають недоступними спортивні споруди, а зиск з того, що колись державою будувалося для загального доступу, отримують лише керівники спортивних організацій, які мали на балансі ці бази, та інвестори. Таки краще, щоб база у Підгородньому перейшла у державну власність. Це було б найраціональніше.
Можна було б об’єднати базу, трасу, стрільбище і за кошти ДФРР у 2018-19 році створити сучасний біатлонний комплекс.
– Екологи уже не мають застережень до будівництва нової траси?
– Еклоги звертали увагу, що на даній місцевості – захищені Червоною книгою рослини, що там –заказник місцевого значення. Але всі розуміють, що ніякої шкоди рослинам в лісі лижник на трасі нанести не може! Рубати нічого не доведеться, бо дерева на місці запланованої траси вже давно вирізані, залишилося постелити тверде покриття і захистити трасу від проникнення приватного транспорту. З
приводу городів, що всередині кільця, – можна зробити заїзд на приватний сектор поза біатлонною трасою, така технічна можливість існує. В попередньому нашому проекті це передбачено, аби обійти стороною виділені колись ділянки і таким чином розв’язати конфлікт з власниками тих ділянок.
Наразі найголовніше – це власник, який не маючи власних надходжень, допустив величезні борги і, не маючи можливості це утримувати, займає антидержавницьку позицію, знищує біатлон в області і здобутки організації за 30 років. Амбіції керівника можуть привести до того, що ми можемо втратити цей об’єкт.
У 2016 році «Колос» на своїй конференції розглядав питання створення ТзОВ на основі біатлонної бази. Це б розв’язало їм руки щодо передачі бази в оренду. Це був би злочин перед спортсменами, які могли повторити долю київських веслувальників. Ті місяць тому прийшли на свою базу на Трухановому острові, а їх туди не впустили, бо виявилося, що київський «Колос» базу віддав в оренду інвестору на 49 років.
Створенню ТзОВ на основі біатлонної бази нам вдалося завадити. Знаю, що тут «Колос» проводив переговори щодо передачі бази в оренду і вже навіть були конкретні пропозиції. Це неприпустимо. Спортивна база збудована державою для всіх людей, а не для групи з 4 засновників, де керівник «Колоса» – кінцевий вигодонабувач.
Ми розглядаємо її виключно як місце для тренування біатлоністів і лижників в рамках спортивної школи. База мала статус бази олімпійської підготовки. Відповідно її позбавили плати земельного податку. Оскільки останнім часом на базі не проводилися всеукраїнські змагання, а збірна тут тренувалася ще у 90-их роках,
Кабмін виключив базу з переліку баз олімпійської підготовки. Я двічі звертався в міністерство, також було подання від голови облдержадміністрації, ми пояснювали, що плануємо створити на основі бази сучасний біатлонний комплекс. І таки в проект баз, які матимуть олімпійський статус, базу в Підгородньому повернули.
Ми хочемо на її основі збирати найкращих біатлоністів, нарешті проводити всеукраїнські змагання. Бо наразі переважно всі тренування та змагання відбуваються в «Тисовці» Львівської області, де база не набагато краща за нашу. Але сотнями тисяч гривень щороку ми фінансуємо чужу базу, коли наші спортсмени їдуть туди на тренування.
«Якщо перестати вкладати кошти в спорт – його в Україні не стане»
– В якому стані перебуває єдина в Україні санна траса, що в Кременецькому районі?
– Санна траса теж перебуває у власності «Колоса», але безпосереднім власником значиться спортивна школа санного спорту, засновником якої є «Колос». Школа є приватною, нещодавно ми її теж припинили фінансувати. Всі тренери і спортсмени перейшли в обласну комунальну ДЮСШ з зимових видів спорту.
При цьому тренувальний процес не переривався ні на день. Тепер дійшло до абсурду, що санна траса перебуває у володінні школи, в якій нуль працівників, нуль фінансування, а відповідно нуль відповідальності. На відміну від бази в Підгородньому, колишній директор цієї школи Анатолій Малищик уклав угоду з керівництвом нової школи про можливість експлуатації санної траси для тренувань.
Власне завдяки Анатолію Малищику дана траса утримувалася в належному стані. Він з колективом повністю перейшов в нову ДЮСШ, тренування дітей продовжуються. Зараз питання власності зависло в повітрі. Є й інші проблеми: довкола заповідник, необхідно думати над вдосконаленням інфраструктури, адже траса вже давно не відповідає навіть національним стандартам.
Чемпіонат України проводиться не у нас, а в Литві. Спортсмени виїжджають туди у місто Сігулда, там тренуються і змагаються. На кременецькій санній трасі систематично лише раз в рік відбуваються міжнародні змагання за участі європейських спортсменів «Кубок Бони». Результати змагань не йдуть в офіційний залік спортсменам.
Водночас ми розуміємо, що цю трасу складно буде реконструювати, її необхідно будувати заново, а це дуже великі кошти, мінімум 3 млн доларів. Навіть заможні держави Європи зараз цього не роблять, оскільки такий об’єкт не є рентабельним, він не зможе на себе заробляти. Всі експлуатують ті траси, які були збудовані ще раніше. Лише Росія збудувала санну трасу у Сочі на Олімпійські ігри 2014-го року.
– Яке бачення щодо подальшого використання лижних трамплінів?
– Трампліни довжиною 15, 30 та 40 м розташовані на території Кременця. На них немає усіх необхідних документів, оскільки за тодішніми нормами їх не вважали об’єктами будівництва та спорудами. Трампліни перебувають у власності спортивної школи зі стрибків на лижах і двоборства. Ця СДЮШОР теж приватна, теж уже не фінансується і є тільки на папері.
Всі працівники звідти теж перейшли разом з тренерами в комунальну ДЮСШ з зимових видів спорту. Власником приватної школи є спортивне товариство «Україна». На відміну від «Колоса» «Україна» готова передати комплекс трамплінів у комунальну власність. Трампліни весь час підтримувалися у належному стані, адже штучне покриття дозволяє там тренуватися круглорічно.
Вони теж включені до списку баз олімпійської підготовки, тут проводяться офіційні змагання. Але таки хочеться, щоб ця база відповідала сучасним вимогам. Є амбітні плани реконструювати комплекс, а також побудувати трамплін довжиною 60-70 м, адже коли діти навчилися стрибати з 40-метрового трампліну, а на чемпіонатах Європи чи світу потрапляють на 90-тиметрові – їм доводиться різко адаптуватися. До честі кременецьких спортсменів, їм це вдається, вони входять до складу збірної України, вдало виступають на змаганнях.
Як і саночники, здобувають медалі на чемпіонатах Європи, світу, універсіадах та Олімпійських іграх. Подібні трампліни є ще лише у Ворохті, а культивують цей спорт лічені області. Тернопільщина розташована близько до кордону, тому є реальною перспектива проведення офіційних міжнародних змагань, етапів чемпіонату Європи. Як тільки «Україна» передасть трампліни в комунальну власність, будемо думати про проведення реконструкції і створення сучасного комплексу на їх базі.
– Чи вдасться знайти кошти на реалізацію такого проекту?
– Зараз всі розуміють, що в спорт потрібно вкладати кошти, адже це галузь, яка позитивно презентує Україну на світовій арені. В нас є дуже хороший кадровий потенціал, наші діти дуже обдаровані. Українські тренери звикли працювати у надскладних умовах, спортсмени здобувають результати там, де їх закордонні колеги навіть би не тренувалися. Україна – в 20-ці найспортивніших країн світу, якщо говорити про результати наших спортсменів.
Але нам, як владі, потрібно забезпечити необхідну інфраструктуру, де є роздягалки, душові, місця для вболівальників, де забезпечено безпеку спортсменів, а результати офіційно фіксуватимуться і будуть йти в залік. Якщо влада припинить турбуватися про спорт, то через 10 років спорту в Україні не стане. Бо всі об’єкти, які ми експлуатуємо, – це в основному залишки радянських об’єктів, які будувалися в 60-80-их роках.
Стадіони, басейни, велотреки. І всі вони потребують реконструкції. У влади зараз є чітке розуміння, що потрібно вкладати кошти в інфраструктуру. Інакше ми ці об’єкти втратимо. Вже відчулося просідання за результатами Олімпійських ігор. Також відчувається проблема кадрового потенціалу, адже досвідчені тренери виходять на пенсію, а молодих тренерів – мало.
– Що заплановано зробити на гребному каналі поблизу Тернопільського ставу і коли можна очікувати реалізації даного проекту?
– Чекаємо рішення комісії з відбору проектів, які будуть фінансуватися ДФРР, а потім погодження Міністерства молоді та спорту. Реконструкція гребного каналу – масштабний проект, який може принципово вплинути на перспективи веслувального спорту, адже наразі в Україні є лише один канал, який відповідає всім вимогам, – у Дніпропетровську.
Думаю, що роботи, які стосуються веслувального каналу і інфраструктури суто біля нього, розпочнуть і закінчать цього року. Мають зробити доріжки, під’їзну дорогу, елінги, стартові і фінішні вишки. Канал відповідатиме всім вимогам, тут можна буде проводити міжнародні змагання. Це буде прогресивний крок для розвитку веслування як на Тернопільщині, так і в Україні.
Друга черга цього проекту передбачає будівництво спортивного ядра, де будуть волейбольні та баскетбольні майданчики, корти, ігровий зал з трибунами, спортивний гуртожиток, їдальня. Кошторис проекту – 34 млн, власником об’єкту буде Тернопіль, який співфінансуватиме будівництво цього спортивного містечка.
Підгрушна після отримання квартири у столиці вже представляє Київську область
– Чи конкурують зараз області за спортсменів, чи є заохочення для провідних майстрів таки виступати за конкретну область?
– 1 січня 2017 року Міністерство молоді і спорту ліквідувало дуже живучий рудимент «радянщини» – консолідований залік. Коли по кількох товариствах чи кількох областях отримував залік один спортсмен. Тоді спортсмен отримував підтримку з бюджетів кількох областей, був оформлений на півставки в спортивних товариствах, а ще в силових структурах, в прикордонній службі тощо.
І згодом виглядало, що цього спортсмена готувало кілька тренерів, хоча насправді це робив лише один тренер. Здобутки спортсмена теж собі записували усі структури, до яких він був записаний. За рік в області за статистичними даними могло значитися, що підготували 40 майстрів спорту, бо кілька разів рахували одного і того ж спортсмена, але якщо з’ясовувати по прізвищах – то виявлялося лише 10.
Це була маніпуляція, яка колись «робила статистику» і служила для того, щоб була можливість фінансово підтримати спортсмена з різних джерел. Тепер спортсмен може виступати лише за одну область. Конкуренція лишилася.
Скажімо, нашому відомому лижнику з порушенням опорно-рухового апарату Тарасу Радю, який здобув кілька медалей на Чемпіонаті Європи, після закінчення школи у Тернополі уже пропонують поступати до харківського університету. Там обіцяють створити належні умови, стипендію.
Ми зустрічно пропонуємо йому поступати в тернопільський педуніверситет, щоб він залишився в нас і виступав за Тернопільщину. Власне думаємо, як його заохотити лишитися. Це питання честі для області. Хоча коли йде мова про спорт великих досягнень і спортсмену спонсори пропонують квартиру чи автомобіль, людина вже обирає, що їй цікавіше.
Правда надто рідко чути, щоб спортсменам дали квартиру. Останній випадок був десь рік тому, коли сертифікати на квартири отримали українські гімнастки і борці у Києві. Зрозуміло, що в столиці можливості щодо надання квартир більші. Але в кожній області мають бути створені аналогічні умови для заохочення спортсменів, які досягають значних результатів.
На Тернопільщині – єдина олімпійська чемпіонка, біатлоністка Олена Підгрушна. У 2014 році їй виділили квартиру у Києві, Тернопільщина такої пропозиції зробити не змогла. Зараз Підгрушна вже представляє Київську область. Можливо, колись область і спроможеться виділити квартиру олімпійському чемпіону.
Наразі ж про це мова не йде через брак коштів. Водночас при розробці обласної програми розвитку фізкультури і спорту ми закладемо пункт мотивації спортсменів щодо покращення житлових умов спортсменів високого класу та їх тренерів. На Тернопільщині таких близько двадцяти.
Наразі ми звернулися до керівників місцевих громад, де проживають дані спортсмени, принаймні виділити їм земельні ділянки для будівництва. Але наразі процес буксує, лічені ради підтримали цю ініціативу. Клопотав перед міським головою Тернополя про виділення квартири для Олени Кривицької, яка стала срібною призеркою Кубку світу 2012 з фехтування.
Однак з мерії ми фактично отримали відписку про відсутність землі та можливе виділення житла за умови внесення змін до Генплану. Будемо звертатись ще, бо знаємо, що Олена ще не раз нас здивує високим спортивним результатом. Андрій Вацик
This website uses cookies.
