Відповідь на це запитання слід було шукати ще влітку минулого року, коли команду залишив іспанський фахівець Рауль Ріанчо. Саме з ним, чи не більше, ніж з головним тренером Сергієм Ребровим, пов’язували злет киян останніх років, коли команда навіть пробилася до плей-офф Ліги Чемпіонів.
І ось рік тому Рауль підвів риску під своїм вояжем до «Динамо», делікатно зауваживши, що можливості нинішньої команди вичерпано і слід терміново зайнятися конструктивними змінами складу.
Тоді президент киян Ігор Суркіс, очевидно, з багатьох причин, про які мова піде нижче, слова Ріанчо не сприйняв належним чином. Вирішив, що обійдеться без іспанця і Сергій Ребров, а даремно…
В осінній частині сезону’2016/17 «Динамо» швидко досягло дна, далеко відпустивши в турнірній таблиці «Шахтар» і ледь не залишившись позаду «Зорі», якій, склалося враження, завадили обійти «Динамо» спочатку фінансові, а потім й кадрові проблеми.
Про виступ «Динамо» у Лізі Чемпіонів взагалі не будемо згадувати — «світла пляма» лише груднева розгромна перемога над «Фенербахче», як то кажуть, коли вже не треба.
Навесні, після стартового «холодного душу» від… кіровоградської «Зірки», Сергій Ребров вирішив змінити ігрову схему. І на тлі нинішніх злиденних (а як ще їх назвати?!) суперників у чемпіонаті України це спочатку давало якісь дивіденди, але перший же «лакмусовий папірець» гри з «Шахтарем» продемонстрував, що насправді практично нічого в «Динамо» не змінилося.
А що ж могло змінитися, зважаючи на клас нинішніх футболістів «Динамо»? У команді, фактично, залишився єдиний більш-менш вправний гравець, який справді викладається на полі — хорват Домагой Віда. Не так давно його частенько критикували, а тепер він став справжнім лідером команди. Домагою, напевно, чисто людські якості не дозволяють махнути на все рукою і грати як всі.
А що ж решта? Чому так ганебно грають українці, вдягаючи таку шалено популярну футболку з буквою «Д»? Тепер уже можна констатувати, що деградація, яку прогнозував Рауль Ріанчо, стала цілковитою. І якось вже не дивуєшся «вибрикам» Хачеріді чи нестриманості (мова аж ніяк не про гру) Гармаша чи Сидорчука. Якось звиклося. Найголовніше ж те, що, складається враження, гравців «Динамо» якась дурнувата бацила вражає вже з юного віку, ще зі спортивної школи. Взяти, наприклад, Буяльського, який не так давно міцно «тримав» центр поля — міг і у відборі «блиснути», і передачу-цукерочку віддати, і сам забити важливий гол. А найголовніше, що мав усі можливості вирости в супергравця. Натомість Віталій, очевидно, на тлі партнерів по команді і сам швидко знизив вимоги до себе та став ще одним з когорти «блідих» «динамівців», якими переповнений склад. І, схоже, його шляхом йдуть й решта молоді — Циганков, Яремчук, Бєсєдін, а тепер уже й Шепелєв…
Що далі? У керівництва клубу «Динамо» є два шляхи. Перший — витратний. Негайно позбутися більшості «старожилів», набрати якісних легіонерів, додати перспективної молоді, змінити менеджмент і намагатися повернути «Динамо» добре ім’я на футбольному полі. Уболівальники «Динамо» бачать такий розвиток подій у «рожевих» снах і він був би найправильнішим. Однак, гадаю, що таке оновлення — з галузі фантастики.
Брати Суркіси, напевно, і не проти б розпродати половину динамівського цирку, але хто ж його купить? Керівники «Динамо», очевидно, думають, що володіють не знати яким скарбом, зважаючи на зарплати своїх гравців. Але це, м’яко кажучи, не зовсім так. От, наприклад, лідер команди Андрій Ярмоленко заробляє 5 млн. дол. на рік або 11 млн. грн. на місяць (на секундочку, у 1600 разів перевищує середню зарплату в Україні, тобто динамівський вінгер один заробляє як величезний завод). Та це не заважає йому, фактично, «зникнути» з поля в грі з головним конкурентом — «Шахтарем» (різним «чорноморцям» і «олександріям» він, звісно, пачками голи кладе). А в єдиному гольовому моменті за гру запустити м’яч далеко від порожніх воріт. Ви уявляєте, що б з нього, з такою зарплатою, зробили після цього, наприклад, в іспанській «Сельті»? (Уявити Ярмоленка в команді вищого рангу якось не виходить.) Хто ж за нього дасть 20-30 мільйонів євро, як того хочуть Суркіси, та ще й «динамівську» зарплату буде платити?
Те ж саме і по інших гравцях, апетити яких завищені абсолютно не пропорційно грі і результатам. Тому продати їх дорого не вдасться, а дешево, то не вистачить коштів на адекватні покупки заміни.
І тут виникає другий шлях — продати всіх так, як вийде, дати дорогу молодим (в цьому випадку — дуже молодим) і, знову ж таки, змінити менеджмент. На якісь 2-3 роки забути про результат, награвати склад і зрештою отримати молоду перспективну команду, спраглу за досягненнями.
Та, ризикнемо спрогнозувати, що Суркіси і на це не наважаться. Шквал критики і бруду, який виляють на клуб після перших гучних невдач (а при такому оновленні вони, звісно, не забаряться) у братів просто не вистачить духу витримати. До того ж такий «дитсадок» потребує потужного фахівця-тренера, який за певний час зробить з «зелених» юнаків команду. Чи здатен на таке Сергій Ребров? Великий знак запитання.
Є ще й третій вихід — залишити все як є. Його і обирають Суркіси вродовж останніх років. При цьому щороку на зарплати, збори, перельоти, елітне харчування та проживання команди викидаються десятки мільйонів євро, а ККД — як у паровоза. Та й гра така ж сама…
Чи навчить чомусь цей черговий провальний сезон? Висловлюючись рядком культового радянського фільму: «тєрзают смутниє сомнєнья».
Олекса СОНЯХ
