Христове Воскресіння, як історичний факт, сталося на перший по суботі день, тобто у неділю. Тому християни почали святкувати цей день – неділю. Для євреїв часів Ісуса число 8 (вісім) символізувало настання нових месіанських часів.
Тому часто неділю у старохристиянських текстах називали і восьмим днем тижня, тобто месіанським.
Великдень – Світлий празник Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – є найстаршим і найбільшим християнським святом. На Великдень Христова Церква прославляє найголовніший історичний факт – Вокресіння Христове. Христове Воскресіння є фундаментом християнської віри, без Христового Воскресіння ані християнська проповідь немає жодного сенсу, ані християнська віра.
Офіційна назва цього християнського свята є Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а також Пасха та Неділя Воскресіння Господнього.
Назва Пасха походить від старогебрейського «песах», що означає «перескочити», «перейти». Юдеї відзначали це свято, як день визволення Ізраїлю з єгипетського рабства. Християни надали цьому святу також подібного значення, святкуючи Визволення людства з неволі гріха, смерті й диявола.
Народні назви цього християнського свята дуже різні: українська – Великдень (великий день), Lieldienas – Найвищий день (латиська), Velykos – Великий (литовська) – тобто Великий день; Wielkanoc (пол.), Veľká noc (словацька), Velikanoč (словенська), Velikonoc (чес.) – тобто Велика ніч; Ускрс (серб.), Uskrs (хорв.) – Воскресіння; Πάσχα (грец.), Pasg (валійська), Pasen (голанд.), Påske (данська), Pascua (галісійська), Pasqua (італ.) – тобто Паска. А от точне походження англійського –Easter, німецького – Ostern, хорватського – Vazam – невідоме і спірне.
У ІІ столітті виник спір між християнами коли відзначати Великдень. Частина християн в Малій Азії відзначала Великдень за єврейським календарем, тобто 14 нісана. Нікейський собор постановив, що християни мають відзначати Великдень першої неділі після повного місяця, який буває після 21 березня. Оскільки місяць є повним у різні дні після 21 березня то і Великдень відповідно відзначається кожного року у різний час, але завжди у неділю.
Різниця між григоріанським і юліанським календарем спричиняє також різницю між відзначанням Великодня.
За григоріанським календарем дата Великодня припадає між 22 березня і 25 квітня, відповідно за юліанським від 4 квітня до 8 травня.
VІ Вселенський собор 691 року розтягнув святкування Великодня на цілий Світлий тиждень.
Неділя є також стародревнім щотижневим християнським святом, під час якого Церква згадує Христове Воскресіння.
Стародревнім християнським звичаєм є також розпочинати Велекодні богослужіння опівночі.
Благодатний Вогонь – що його багато хто рекламує, як надприродне чудо, є звичайним обрядом, для якого Православна Церква в Єрусалимі має окремий чин – Чин Благодатного вогню. Цей Чин має своє походження зі старохристиянських часів, коли літургійні відправи Великодня тісно пов’язувались зі символом вогню, як символом Світла – Христа, який просвічує вірних.
Латинська Церква зберегла також подібний звичай. Перед Великодними чуванням християни римського обряду посвячують вогонь, який потім вноситься у формі палаючої свічі в церкву з окликом: «Світло Христове». Сама запалена свіча символізує Христа, який розганяє морок гріха, символізує також вогняний стовп, який провадив Ізраїля через пустелю, а також світильник, з яким Церква спішить на зустріч Своєму Обручнику – Христові.
На Великдень у старохристиянські часи оглашенні приймали Таїнства християнської ініціації – Св. Хрещення, Св. Миропомазання і Пресвяту Євхаристію. Новоохрищені цілий світлий тиждень зодягалися у білі одежі – символ нової чистоти, яку їм дарував Христос.
В багатьох європейських народів зберігся звичай уночі з Великої Суботи на Великдень палити великі вогнища на знак того, що Христос переміг темряву поганства.
Звичай розфарбовувати яйця не є тільки український. Цей звичай відомий усім європейським народам. Українці надали йому питомих рис, розфарбовуючи яйця звиклими в українській народній культурі орнаментами. Звичай розфарбовувати, а потім розбивати яйця символізує нове життя. Тобто, яким би гарним не було туземне життя, воно мусить відійти і дати місце новому життю. Розбивання свяченого яйця також символізує Воскресіння, яке чекає кожного християнина. Старе християнське передання пов’язує звичай розфарбовувати яйця зі св. Марією Магдалиною, яка проповідувала римському цісарю Тиберію про Христове воскресіння. Як приклад, свята взяла яйце, яке, хоч і гарне, мусить позбутися своє шкарлупки, щоб з нього вийшло курча, нове життя.
Український звичай Великоднього сніданку символізує собою багатство Небесного столу в Домі Отця. За старим українським звичаєм, коли родина зібралася на Великодній сніданок, найстарший член родини ділиться з усіма присутніми свяченим яйцем – символом нового життя в Христі, бажаючи кожному зокрема різних Божих благословень.
У візантійсько-українському обряді Великодні Богослужіння розпочинаються обходом довкола церкви у супроводі дзвонів – цей обхід символізує жінок мироносиць, які зранку прийшли до Божого Гробу.
Древній звичай Східної Церкви читання Євангелії у цей день на Літургії різними мовами символізує те, що Христова наука голоситься по всьому світі різними мовами.
Відвідування цвинтарів у Світлом тижні означає віру християн у воскресіння.
о. Орест-Дмитро Вільчинський, Католицький оглядач
