Євген Заплетнюк переконує, що справжня сповідь повинна бути індивідуальна. Адже кожна людина повинна усвідомити та визнати свою вину за скоєні гріхи.
Сповідь має бути справжньою
Детальніше про те, чому не варто йти на «загальну» сповідь, він розповів у своїй статті.
- Церква не знає ніяких «загальних» Сповідей. Церква ніколи не чула про практику «загальних» Сповідей. Натомість, у перші віки існував інший феномен – цілком протилежний. Це – публічна Сповідь, при якій не натовп каявся перед священиком, а коли одна людина виявляла перед усією церквою свій гріх, просила прощення та молитви за неї. Згодом ця практика виявилася не корисною, а іноді й прямо шкідливою, тому від неї відмовилися. Сьогодні єдиним правильним і прийнятним способом покаяння є приватна Сповідь перед священиком.
- Покаяння – це коли людина, борючись із своїми пристрастями, відкриває язви гріха для лікування.Віруючі люди дуже тонко відчувають не лише різницю між «звичайною» та «загальною» Сповіддю, але й між Сповіддю за православною традицією та католицькою. Як відомо, православні сповідаються духівнику віч-на-віч, як живій людині, духовному батьку, в той час, коли католики сповідаються через спеціальну конструкцію – сповідальню чи ширму. Вважається, що так каятися простіше. Очевидно, що так. Але ж там де простіше каятися – простіше й грішити, чи не так? Треба зрозуміти, що справжнє Покаяння, це не конвеєр, в якому вся увага сконцентрована на очікуванні в черзі свого часу отримати розрішення. Покаяння – це Таїнство, в якому людина сповідаючи свої гріхи перед священиком, отримує прощення за них від Самого Господа.
Сповідь – це неймовірно інтимна річ, яку не можна втиснути в уніфіковані для всіх рамки та шаблони! Якщо щось «загальне», то воно нічиє!
3.Проблема «загальної» Сповіді не тільки в мирянах, але й у поганих священиках, бо попит породжує пропозицію.
- Якщо ви йдете до “загальної» Сповіді лише через сором від людей – можете не йти взагалі.Треба розуміти, що практика йти до Сповіді перед Пасхою «всім селом» дуже небезпечна. Якщо вас до Таїнств приводить не бажання щирого виправлення, але сором від людей чи страх перед їхнім осудом вас те, що ви великий грішник, який не хоче каятися, то повірте – буде багато краще, коли ви того дня залишитеся вдома. До Сповіді вас повинен вести один-єдиний мотив – глибоке особисте бажання покаятися та примиритися з Богом, і більше нічого.
- Ви не мусите встигнути до висповідатися до Страсного тижня за будь-яку ціну.Серед «досвідчених» і «всезнаючих» парафіян давно існує один, доволі дивний забобон. Він навчає, що, мовляв, усім бажаючим піти до Сповіді зробити це слід конче до Страсного (останнього) тижня перед Пасхою, бо в останні дні можуть сповідатися тільки вбивці, блудники, розбійники та взагалі – великі грішники. Немає такого дня в році, коли б не можна було сповідатися. А з іншого боку, кожна людина, яка приступає до Сповіді, так і повинна себе відчувати – великим грішником, першим із грішників, про що й читає слова молитви вже перед св.Причастям. Не здоровий потребує лікаря, але хворий.
- Повноцінна сповідь не може бути коротшою 15 хвилин. Як мінімум.Особливо та, що відбувається в людини один раз у році. Я вже загадував коротко, але зараз особливо підкреслю. Недопустима формальна сповідь, коли людина просто каже: «Грішна у всьому, про що щиро каюся», на що священик, ні разу не соромлячись, дає їй «покуту» прочитати тричі «Отче наш» і «Богородице Діво..» і на цьому їх спілкування завершується. Блудний син “загально” тільки грішив, а каятися повинен був особисто.
- Сповідь раз у рік нічого не дає.Ще легендарний отець Олександр Єльчанінов писав про те, що «урок раз у рік дитині нічого не дає». І, безперечно, він був тисячу разів правий. Для того, щоб наше покаяння змогло переродити та оновити нас, ми повинні вчитися не лише щиросердно грішити, але й щиросердно виправлятися.
- Немає універсальних гріхів.Особлива небезпека т.зв. загальної Сповіді полягає в тому, що запропонований священиком список гріхів не є, та не може бути універсальним для всіх членів Церкви, бо є чоловіки, а є жінки, а є діти. Є молоді люди, є люди середнього віку, а є старші. Є грамотні, є середнього рівня, а є взагалі мало розвинуті. Є цілком здорові та багаті, а є бідні та хворі. До кожної з цих груп, очевидно, слід мати власний список, чого, звісно ж, не практикується.
«Загальну» Сповідь проводимо та відвідуємо тільки тоді, коли іншого варіанту сповіді в нас реально немає. Це єдина причина, яка змусить віруючу людину йти на певні поступки, все ж, розуміючи всю аномальність такого дійства. У «нормальної», повноцінної Сповіді не може бути жодних альтернатив.
