Сьогодні Таня Песик – відома по всій Україні, ба навіть й за кордоном тернополянка. Проте колись все починалося з КВН в “Тернопільському економічному”…
– Тетяно, розкажіть, де ви навчались, яка у вас спеціальність?
– Навчалась у Тернопільському національному економічному університеті. У мене дві спеціальності: “міжнародний маркетинг” і “управління персоналом та економікою”. Уже в університеті точно знала, що хочу грати в “КВН”. Доводилося шукати собі подібних… (усміхається. – Авт.). До того, як почала грати у команді “VIP-Тернопіль”, виступала ще у двох командах: “Шосте чуття” і “Факультет”. Не думала, що у цій грі можна досягти високого результату. Хотілося, звичайно, але у це важко було повірити. Здавалося, таке захоплення “КВНом” так і залишиться у стінах університету. Але я дуже рада, що завдяки настирливості, постійній праці, виснажливим репетиціям та терпінню наша команда пробилася на вищий рівень. Чи шкодую, що не стала економістом? Ні. Люблю сцену і дуже вдячна Богу, що поєднав мене з нею.
– Читала інтерв’ю з вашим редактором і засновником “Ліги сміху” (це аналог російському “КВНу”) паном Чівуріним. Він казав, якби не сумнозвісні події між Росією та Україною, то не почав би розвиватися український “КВН”. А ви як думаєте?
– “Ліга сміху” має багато спільного з “КВНом”, оскільки і там, і там команди жартують. Але їх по-різному оцінює журі. “Ліга сміху” більше схожа на шоу. Ведучий спілкується з командами, їх підтримує. Це всім подобається. А головне, ведучий влучно жартує! Певною мірою, події, між Україною та Росією пришвидшили розвиток українських команд. Нам давним-давно потрібно було робити своє шоу! І Андрій Петрович Чівурін рано чи пізно це би зробив. Українські команди почали стрімко розвиватися. Щороку буде з’являтися багато нових талантів.
– Зараз ви знімаєтесь у гумористичному шоу “Країна У” (на каналі “ТЕТ”). Ваші жарти потрапляють під цензуру?
– Редактори, які редагують написаний матеріал, затверджують остаточний варіант скетчів. Жарти мають бути доречними, смішними і не вульгарними.
– Ви гарно виглядаєте. “Сидите” на дієтах? Скільки вам років?
– Мені 27 років. Коли люди бачать мене у житті, то думають, що я ще у школі вчусь. Кажуть: “Ти така маленька. А по телевізору виглядаєш такою високою…”. Уся річ у підборах! На дієтах не сиджу. Не можу. Люблю солодке. Хоча у зал треба походити, підкачатись трішки.
– Перед виходом на сцену кажете “Ні пуху ні пера” чи, може, “Слава Україні…”? Чи є мандраж перед виступами?
– Перед виходом на сцену кричимо разом з командою: “Як справи, пані та панове?”. І всі: “Зашибісь…”. Це нас бадьорить. Ще пісні співаємо. Гімн нашої команди – пісня Іво Бобула «А липи цвітуть…». Щодо мандражу, певно, він у кожного присутній. Переживаєш, як відреагують люди, чи їм сподобаються жарти, чи будуть сміятися…
– Було таке, що вам казали: “Ні, ти не підходиш для цієї сцени”?
– Я одна дівчина у команді. Відповідно, граю усі жіночі ролі. Наприклад, у “Селотінках” була в образі Белли, а Тарас (Стадницький. – Авт.) – в образі Едварда (у цьому скетчі обіграли відомий американський фільм “Сутінки”). Тільки наші події відбуваються на селі. Я б хотіла спробувати себе і у чоловічих ролях. Зіграти, скажімо, таксиста, гопника, бомжа. Оскільки я не професійна актриса, а самоучка, планую розвиватися у цьому напрямі. Не хочу стати заручником однієї ролі.
– А ось з Володькою у вас справжній “сімейний тандем”. Ви так природно граєте. Як вам це вдається?
– Люблю цю роль. Найвідоміша фраза “Володька, не позор мене”, вона настільки життєва… Не раз на усіляких святкуваннях можна побачити, як жінка б’є свого чоловіка по руці і каже: “Не позор мене – люди дивляться”. Тому ми вирішили нічого не приховувати і показати життя. Чужий хлоп, як п’яний, такий веселий і забавний, а коли свій, – то дурень дурнем. Ще люблю фразу: “Володька, шо ти мелеш?”. Це я постійно говорю, бо вважаю, що він мудрого нічого не може сказати (усміхається. – Авт.).
– Робота у кадрі забирає багато сил. Часто трапляються курйози?
– Творчі муки, можливо, вони і муки, але щоб чогось досягти, потрібно працювати. На знімальних майданчиках буває весело настільки, що не годні розпочати зйомки. Хтось якийсь анекдот чи жарт смішний розкаже, а я сміюсь мало не плачу. У той час режисер кричить “Мотор!”, і треба якось заспокоїтись, серйозно налаштуватися на роботу. Є один скетч, присвячений відпочинку. Я мала зайти у кадр і лягти на розкладачку. Я це так зробила, що всі “випали” на знімальному майданчику. Коли лягала, розкладачка склалась разом зі мною…
– У ваших жартах постійно присутня тема села: «Літо на селі – це файно!». Вмієте картопельку садити, жуків збирати?
– (Усміхається. – Авт.). Коли була малою, мені рідні не раз казали: “Ти дуже помічна і працьовита дитина”. У дитинстві доїла корову, знала, що треба обійти всю господарку: город посадити, сполоти, посапати і навіть викопати… Тож тема села мені дуже близька. Зараз живу у Тернополі, багато часу проводжу у Києві. Люблю рідне місто, воно спокійне. Після гучного Києва приємно повернутися додому, зустрітися з друзями, погуляти Тернополем.
– Знаю, що ви незаміжня. Багато маєте залицяльників?
– Наразі не зустріла чоловіка, який би мене не розчарував… З’явилась така тенденція, що жінки повинні виявляти ініціативу у стосунках. Хотілося б бачити біля себе сильного, доброго, чесного… Чоловік має бути вірним, щоб на нього можна було у всьому покластися.
– Маєте жіночі слабкості? Любите ходити по крамницях?
– Напевно, як і кожна жінка, не можу встояти перед різними “брязкальцями — цяцьками”. Люблю носити джинси. Сукні носила у садочку, а буквально п’ять років тому знову їх полюбила. У дитинстві мене багато хто називав хлопчуром, бо завжди дружила з хлопцями, грала у футбол. На воротах стояла не гірше, ніж пацани.
– Вас впізнають на вулиці?
– Впізнають. Автограф даю усім, хто просить. Бувають смішні ситуації, коли люди впізнають, перепитують, чи то я, або ще смішніше: “Ви дуже подібні на ту дівчину з телевізора. Так само говорите”…
– На вашій сторінці у соцмережах є дитяче фото, де ви у вишиванці.
– Я дуже активною була у дитинстві, брала участь у всіх заходах. Мені це подобалось. Не забуду, як у садочку було якесь свято, і мама не могла прийти. Вона попросила тата, щоб він мене одягнув. Мама потім довго відходила від шоку, коли побачила, як банти були криво пов’язані, колготки не натягнуті.
– А про що ви мрієте?
– Про мрії не говорять уголос, але відкрию вам секрет. Хочу побувати у кожному куточку світу, навіть там, де не ступала нога людини. Ну і, звичайно, як кожен актор, мрію знятися у Голлівуді. У фільмі, який буде номінуватися на “Оскар”, а там вже, як Бог дасть.
Джерело: Високий Замок
This website uses cookies.
