65-річний тернополянин Дмитро Кидалюк указом Президента від 17 лютого 2017 року нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня.
Пан Дмитро на Майдані був з перших днів Революції Гідності. З 11 на 12 грудня 2013 року потрапив, як і багато інших майданівців, під дубинки «беркутівців», зазнав вагомих травм. Та це лише розпалило патріота і його пізніше можна було бачити лише на самому вістрі борні. 20 грудня того ж року на вулиці Грушевського 62-річного борця було поранено в ліве око, він переніс дві операції в Києві – і далі в бій. А 20 лютого 2014 року біля ніг Дмитра Петровича вибухнула світло-шумова граната, начинена цвяхами й іншим заліззям, які пошматували тіло, спричинили контузію.
Потім була відправка на лікування в Польщу разом з групою інших постраждалих на Майдані. Звідти повернувся влітку 2014 року і вже у серпні пішов до військкомату, щоб знову захищати свій рідний край від нових узурпаторів з півночі. Тоді його не взяли до війська через вік. Та що таке вік для майданівця?! Для патріотів не існує таких понять, як вік, національність, вірування, посади, статки, хвороби. Їх може зупинити тільки смерть, та й після неї їх слава продовжує боронити рідну землю. У той час, як і тепер, пана Дмитра часто викликали до прокуратури Києва для свідчень про події на Майдані. Тож, будучи там, він, за порадою товаришів Стаса, Саші, «Бороди» та інших, звернувся до представників добровольчого батальйону «ОУН».
Незабаром воїн потрапив на Савур-могилу під кордон з Росією. Там був поранений у праву ногу осколком від «Градів», пробило наскрізь стопу, поламало її кісточки. Осколок застряг у нозі, і Дмитро сам його витягнув… плоскогубцями, які завжди, як і деякі інші інструменти, були при ньому.
За матеріалами інтернет-видань
