Збори громади, яка вирішила змінити конфесійну приналежність та приєднатись до Української Православної Церкви Київського Патріархату відбулись 28 січня у селі Котюжини Збаразького району.
Згідно попереднього опитування понад 90% місцевих мешканців воліють вийти з Московського патріархату. Такому патріотичному пориву не змогла перешкодити навіть агітація цілої делегації московських священиків, котрі не змогли знайти аргументів у відповідь на виступи учасників АТО з Котюжин, які на власні очі бачили істинне лице Московської патріархії на Донбасі.
Наразі у селі Котюжини сформовано комісію зі збору підписів для офіційного оформлення волевиявлення громади. Таку ініціативу хочуть підтримати і мешканці сусідніх сіл, храми яких поки що контролюються московськими батюшками.
Про це повідомляють у групі “Політичний Збараж”:
” – Сьогодні ви виграли, але так буде не завжди…
– Побачимо. Нам вже не перший раз, так?
Розмовляють між собою священик Степан ( представник УПЦ МП) з отцем з УПЦ КП після зборів.
– так-так, не перший…відповідає представник УПЦ КП.
І тільки збори завершилися, як батюшки хвацько сіли у свої автомобі ” Ніссан” і “Фольксваген” і помчали звідти.
Це я вам розповідаю про ще одну історію переходу церкви з УПЦ в УПЦ КП в селі Котюжини Тернопільській області Збаразького р-ну.
Як я передбачала, ніякого голосування за перехід церкви не відбулося. Послухали промови отців, які розкидалися словом Бога наліво і направо, послухали людей, які в поняття віри вкладають щось таке, що мені незрозуміло. І сміх, і гріх. Бо одні боялися, чи не згрішать, як підуть в церкву Київського патріархату, а інші ревно відстоюють місцевого священика. І відверто, залишився осад. От я чекала більшого. Як мінімум, щоб людям розтлумачили, що зміниться, що є тепер, що це означає з правової точки зору, з релігійної.
Людям важко усвідомити, що зміни починаються не з церкви, а з них самих. Починаються з поваги до інакшості, до себе та інших людей, із власної гідності. Але коли навколо хамство, брехня, маніпуляції, складно знайти зерно правди. А ще більш боляче спостерігати, як люди не змінюються. Роками. Десятиліттями.
” А хто його знає, шо було б, якби не було майдану?”, ” а може легше було б?” і ” війни не було”, ” ” а що ми можемо, прості люди?”і так далі.
І все тут, як і в кожному селі: і вишиватництво, і маніпуляції, і справжні герої, які знають ціну життя і яким боляче за цим всім спостерігати.
Я не можу знати, що буде далі. Більшості українців потрібна віра. Своя власна. Не московська, не польська і не чиясь ще. Звісно, що вкладає наш народ в це поняття, мені важко зрозуміти. Знаю тільки: ті, що справді не були і не є десь там далеко від подій в країні, розуміють в сприймають все не так, як більшість. А таких всього лиш кілька людей.
І якщо вже люди-людоньки, прагнете змін, контролюйте усіх, хто на вас працює – і священників, і сільські ради, і школи, бо знову зроблять з вас рабів.
П.с. На фото ” Ніссан” і ” Фольксваген” – автомобілі, якими прибули отці з УПЦ і УПЦ КП. Як я зрозуміла, для них це гра у владу…
Але збори ще не завершилися. Шляхом таємного голосування, без тиску зі сторони і УПЦ МП і УПЦ КП, селяни обиратимуть, яка церква буде в селі.
Далі буде….”
