Легендарні ватинські голуби
Рівно три роки тому, в неділю 26 січня 2014 року, Папа Франціск після традиційної недільної ангельської молитви помолився за мир в Україні (тоді після перших смертей на Майдані йшлося про громадянський, а не військовий мир.
Понтифік закликав: “Я разом з Україною молюся за тих, хто втратив свої життя в останні дні, і молюся за їхні родини. Я сподіваюся, що відбудеться конструктивний діалог між владою та громадянським суспільством, що можна буде уникнути будь-якого застосування насильства і що дух світу і пошуку загального блага перебуватиме у всіх серцях”) і — також традиційно — разом з дітьми випустив в небо двох білих голубів яко символ цього миру.
На цьому традиційний перебіг урвався, бо двох голубів атакували, вчепившись в них, два хижаки — велика чайка і ворон. Десятки тисяч вірних на пл. Святого Петра зачаїли подих, безпорадно спостерігаючи за драмою. Раніше бувало, що голуби, помітивши на волі ворогів, вертали назад в кімнату, але безпосереднього нападу тут не пригадують.
Перший голуб швидко вирвався, чайка схопила його за хвіст, але, втративши кілька пір’їнок, він вирвався. Другий, атакований вороном, що зненацька вискочив із засідки під парапетом, воював довше, але вирвався і він. Люди полегшено зітхнули, але неприємне відчуття лишилося. Russia Today, звичайно, поспішило це відчуття роздмухати (мовляв, “недоброе предзнаменование”), Твіттер зацвірінькав про Апокаліпсис, демонічний знак та інші страшні речі.
Орнітологи кинулись заспокоювати, пояснюючи інцидент неприродно білим, виселекціонованим, кольором голубів — всі ми знаємо про “білих ворон”, альбіноси в дикій природі довго не живуть, вони виділяються і привертають увагу хижаків.
Наступного разу діти випускали в небо вже не голубів, а кольорові кульки, і про цей випадок швидко забули б — якби не Небесна сотня незабаром і якби не напад Росії на Україну, мир в якій і мали символізувати ці голуби.
Власне, про символізм цієї події ми говоримо з о. Павлом Худом (священиком УГКЦ, заступником керівника Школи журналістики УКУ).
— Отче, нині минає три роки, як ворон і чайка напали на голубів миру, випущених дітьми разом з Папою Франціском після його молитви за мир в Україні. Символізм більш ніж прозорий.
— О, цікаво! Але лише символізм.
— 25 січня 2014 року — майже місяць до розстрілу Небесної сотні і майже два до російської інтервенції. Це тільки збіг?
— Дискусійний момент — чого це є знаком. Можна відчитувати його як передвісника цих подій. А можна відчитувати, наголошуючи, що оборонятися важливо. Навіть якщо кількісний розподіл сил не на твою користь.
— Від чайки голуб легко позбувся (бачимо в цьому паралелі з Майданом проти Януковича), ворона атакувала жорстокіше, боротьба була довшою (війна з Росією), але він теж врятувався. Тобто це як знак надії.
— Голуб переміг стратегічно. Без огляду на розмір.
— Так, це вселяє надію, що і ми переможемо — якщо це сприймати яко символ.
— Що щось було знаком чогось — можна буде зрозуміти з плином довшого часу.
— Три роки — мало? Це ж сталося після молитви за мир в Україні…
— Так, це замала перспектива. Хоча воно може бути знаком — питання в інтерпретації.
— А загалом — з точки зору християнського розуміння — знамення ж можливі?
— Так, знамення можливі.
— А як розпізнати, що ця “можливість” і є знаком?
— Перспектива.
— Тільки постфактум?
— Так. Але навіть, якщо це знак, війна не через знак.
— Звичайно, адже знаком є порятунок голубів миру від чорно-шарих сил.
— В Євангелії є подія, коли Христос виганяє злого духа з людини. Вона стала чистою, однак нічого не робила для власного зростання. Злий дух вернувся з більшою силою, “і стало тому чоловікові гірше”, ніж до першого зцілення. Чому з приходом Януковича маятник пішов з подвійною силою в крайність, ніж за Кучми? Відповідь слід шукати в управлінні Ющенка.
— Так само, як Трампів маятник пояснюється Обамою.
— Знамення може іноді даватися як наслідок неспроможності людини відчитати об’єктивні, видимі знаки. З Трампом таке ж.
— Але я про інше — про те, чи правий був натовп в Юдеї, що не вірив Ісусовим знаменням: “це пізнається тільки з часом”.
— Їх проблема, зокрема, в тому, що вони сформували собі картинку Месії. Всі, хто не потрапляв в цю рамку, випадав з неї. Звідси популізм — як спроба відповідати очікуванням. В Христа була інша рамка. На диво, цією рамкою була людина. Тільки в глибшому розумінні, ніж сама людина собі уявляє.
— Бо знамення мають підтверджуватися часом, суттєвим його проміжком?
—Так, проте не лише часова перспектива. Але також як нагода проаналізувати інші, видимі знаки. І в їх світлі відчитати ватиканський знак. Інакше грішимо спрощенням і недостатньою рефлексивністю.
— Іван Предтеча повірив в знамення і не помилився.
— Так. Однак цьому передувало глибоке переосмислення своєї місії і тривале приготування. У нашому випадку це стосується усіх видів діяльності, не лише тих, які позначенні релігійними смислами. Систематичні речі з тривалим ефектом не робляться наскоком та поверхневим ковзанням. Тому в ситуації з голубом правильно відчитати знак означає проаналізувати, на які показники ми не звернули уваги або злегковажили.
— Власне, тому і питаю Вас, як людину, що системно працює з такими символами і знаменнями, — чи можна сприймати випадок з нападом і порятунком голубів як даний нам знак? Знак надії.
— І надії також. Тільки це вже Господь вигрібає там, де ми завалили ситуацію, завчасно не виконали домашнє завдання. Бо яка наша суспільна реакція на корупцію? Що ми робимо після оприлюднення декларацій? Те, що роблять аналітичні центри через європейські структури, розробляючи і впроваджуючи реформи, має стати суспільною справою.
— Ok, тільки як знак з голубами спонукає нас задуматися над власним домашнім завданням?
— Залишіть голубів в спокою.
— Ми не впевнені, що голуби є знаком, а хочемо інтерпретувати його — а впевненість у правильній інтерпретації ще менша. Як там в о.Тішнера: “перспектива апофатичної теології руйнує впевненість, але будує мислення”. Отже, навіть через помилку прийти до правильних висновків, використати помилку як триґер, що запускає рефлексію. Тобто можна сприймати випадок з голубами як знамення — але важливо зробити з нього правильні висновки.
— Так.
— Гріха не буде? Бо віра в забобони таки гріх?
— Ні. Гріха не буде. А віра в забобони — таки гріх. Бо забобони — це, з-поміж іншого, бажання спрощено дивитися на речі
— В чому ж розрізнення між знаком і забобоном? У висновках? В рефлексії? В сумніві, що його несе в собі знак, в необхідності перевірити його знаковість?
— В намаганні знайти замінник. Замість доходити до суті речей. Сумнів — це частина знаку. Згадайте подію Благовіщення. З відходом ангела рівень сумніву спадає, швидше трансформується в спостережливість і рефлексію. Тому має значення смирення. Не як рабська тупість, а спроможність і готовність до праці на перспективу.
— Попробую в підсумку сформулювати сенс ватиканського знаку три роки тому: все буде добре, але це треба вибороти, заробити.
— Все може бути добре, коли бути проактивним, попереджати погані наслідки, а не вирішувати в авральний спосіб. Друга важлива річ — Господь завжди підстрахує. Проте працювати потрібно.
Розмовляв Орест Друль
Джерело: Збруч
This website uses cookies.
