Меню
11 тернополян, які загинули за Україну в 2016 році
05.01.2017 Новини

Війна… Як би не боляче було це визнавати, але вона чомусь завжди забирає найкращих… 11 Героїв, які зробили все можливе, аби вберегти країну від ворога, які столи пліч-о-пліч зі своїми побратимами, підтримували їх та надавали допомогу…

Однак ні «гради», ні міни, ні ворожі кулі жалю не знають й ранять так, що вже безповоротно… В саме серце б’ють і стреси, напруження, страхи пережиті й побачені на війні, так, що воно вже не витримує. Наш обов’язок не забувати тих, хто заради нашого кращого майбутнього пожертвував найціннішим – власним життям.

«Галас» вирішив нагади імена Героїв, які загинули у зоні бойових дій і, які померли вже після демобілізації.

Олександр Денисов – військовий 53-ої окремої механізованої бригади. Народився 22 грудня 1972 у с. Золотники Теребовлянського району. З липня 2015 року служив на Дніпропетровщині. 14 січня 2016 року помер під час несення служби. Похований у рідних Золотниках.

Ігор Сенечко — військовий 15-ої окремої понтонної роти, в/ч пп В5341 (Приазовське, Донецька область). Народився10 травня 1989 року в с. Мшанець Теребовлянського району. 19 січня 2016 загинув через необережне поводження із зброєю у військовій частині в селі Приазовське під Маріуполем Донецької області. Похований у с. Мирне Кременчуцького району Полтавської області, де проживає його мати. Одруженим не був.

Володимир Вовк — військовий медик 58-ої окремої механізованої бригади. Народився21 червня 1972 року. Проживав у Тернополі. Був одружений. За освітою лікар-хірург. Працював фтизіатром у Тернопільському обласному протитуберкульозному диспансері.

Під час Революції Гідності їздив до Києва на Майдан. На східному фронті був капітаном медичної служби, ординатором медичного відділення медичної роти.

Помер 7 лютого 2016 року в смт.Очеретине Донецької області. Офіційна причина смерті – зупинка серця. Похований 11 лютого на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі.

Михайло Думанський — стрілець-зенітник 81-ої десантно-штурмової бригади (Дружківка, Донецька область). Народився у 1966 році в Тернополі. 19 лютого 2016 помер  під час несення служби вКраматорську Донецької області.

Юрій Коваль — старшина, командир відділення 14-ої окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський, Волинська область). Народився23 травня 1972 року в Ланівцях.

У 2015 році під час першої та третьої ротації – доброволець батальйону «Тернопіль».

20 лютого 2016 року загинув  під час обміну полоненими в районі міста Мар’їнка Донецької області від кулі ворожого снайпера. Залишилася дружина та двоє дітей.

Андрій Питак — солдат, навідник 1-го взводу 2-ої аеромобільно-десантної роти 1-го аемб 80-ої окремої десантно-штурмової бригади (Львів).

Народився15 жовтня 1981 року в Тернополі. Працював в Управлінні соціального захисту населення ТМР.

1 березня 2016 загинув внаслідок наїзду легкоброньованого автофургона «Hummer» на протитанкову міну ТМ-64.

Похований 28 березня 2016 року на Микулинецькому кладовищі.

Юрій Горайський — військовий73-го морського центру спеціальних операцій (Очаків, Миколаївська область), стрілець-регулювальник комендантського відділення комендантського взводу комендантської роти, солдат військової служби за контрактом.

Народився 31 липня 1977 року в Збаражі.

4 березня 2016 року під час розвідки «морські котики» потрапили в засідку російських бойовиків у районі міста Маріуполь Донецької області.

У результаті бою Юрій Горайський отримав смертельні поранення.

До війни був головою Збаразької районної державної адміністрації (травень 2014 — квітень 2015). Разом з дружиною Наталею виховував двох доньок — Ярину (19 років) та Мирославу (13 років).

Юрій Диня — «кіборг», військовий 8-ої роти 3-го батальйону 80-ої окремої десантно-штурмової бригади (Львів).

Народився 2 серпня 1973 року в Тернополі. Юрій більше року воював на Сході, учасник оборони Донецького аеропорту. Демобілізований.

Власне, після аеропорту у нього й почалися проблеми зі здоров’ям і після 15-ти місяців лікування й реабілітації він помер у реабілітаційному центрі в Заліщиках.

Поховали його14 березня у Тернополі на Микулинецькому кладовищі.

Ігор Яцунда — старший сержант, старший такелажник такелажного взводу 44-ої окремої артилерійської бригади (Тернопіль). Народився у с. Метенів Зборівського району.

На фронт пішов добровольцем, у зоні АТО перебував з 12 лютого 2016 року.

У 34-річному віці помер вранці19 березня2016 року в місці дислокації підрозділу бригади в районі Сєвєродонецька, що на Луганщині.

Похований 23 березня на кладовищі в с. Присівці Зборівського району. Залишилися брати, дружина та двоє дітей.

Михайло Стасів — лікар-хірург, військовий медик 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Народився21 листопада 1968 року в с. Гайворонка Теребовлянського району. Проживав у Тернополі.

20 років працював хірургом в Тернопільській міській лікарні швидкої допомоги, останні роки був заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності Тернопільського Центру первинної медико-санітарної допомоги.

На місцевих виборах у жовтні 2015 року балотувався до Тернопільської міської ради по округу №11 за списком ВО «Батьківщина». Пішов на фронт добровольцем у вересні 2014 року, протягом 13 місяців надавав медичну допомогу та рятував життя в зоні АТО, зокрема, під час боїв за Дебальцеве.

Помер у Тернополі 1 квітня 2016 року через раптову зупинку серця внаслідок тромбоемболії. Похований 4 квітня на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі.

Мирослав Мисла загинув 2 жовтня поблизу Кримського, що на Луганщині, від осколкового поранення в спину внаслідок масованого мінометного обстрілу позицій українських військових. Народився 4 липня 1992 року на Закарпатті. Член ВО «Свобода» з 2011 року.

Активний учасник Революції Гідності, під час якої був спеціальним кореспондентом радіо «Голос Свободи». Від перших днів російсько-української війни пішов на фронт добровольцем, долучившись  до лав Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ».

У травні 2015 року  став військовослужбовцем ЗСУ в Окремій зведеній штурмовій роті «Карпатська Січ» в складі 93-ї ОМБр. Проходив бої в районі Донецького аеропорту.

Восени 2015-го був призначений командиром відділення, згодом отримав звання молодшого лейтенанта. Мирослава Мислу поховали у селі Волохів Яр на Харківщині, де мешкає його мама Наталя Іванівна. Але останнім часом рідним містом для нього був також і Тернопіль.

Тут він жив перед тим, як вчергове вибратися на фронт (бо ж воював уже близько року), аби його вдома хтось чекав, завів собаку Руну… Сюди планував повернутися після війни, аби працювати за фахом — навчати дітей історії.

Галина ТИХА


Підпишись на Наш Телеграм-канал!

Залишити відповідь
*

ОНЛАЙН видання Галас