11 тернополян, які загинули за Україну в 2016 році

Війна… Як би не боляче було це визнавати, але вона чомусь завжди забирає найкращих… 11 Героїв, які зробили все можливе, аби вберегти країну від ворога, які столи пліч-о-пліч зі своїми побратимами, підтримували їх та надавали допомогу…

Однак ні «гради», ні міни, ні ворожі кулі жалю не знають й ранять так, що вже безповоротно… В саме серце б’ють і стреси, напруження, страхи пережиті й побачені на війні, так, що воно вже не витримує. Наш обов’язок не забувати тих, хто заради нашого кращого майбутнього пожертвував найціннішим – власним життям.

«Галас» вирішив нагади імена Героїв, які загинули у зоні бойових дій і, які померли вже після демобілізації.

Олександр Денисов – військовий 53-ої окремої механізованої бригади. Народився 22 грудня 1972 у с. Золотники Теребовлянського району. З липня 2015 року служив на Дніпропетровщині. 14 січня 2016 року помер під час несення служби. Похований у рідних Золотниках.

Ігор Сенечко — військовий 15-ої окремої понтонної роти, в/ч пп В5341 (Приазовське, Донецька область). Народився10 травня 1989 року в с. Мшанець Теребовлянського району. 19 січня 2016 загинув через необережне поводження із зброєю у військовій частині в селі Приазовське під Маріуполем Донецької області. Похований у с. Мирне Кременчуцького району Полтавської області, де проживає його мати. Одруженим не був.

Володимир Вовк — військовий медик 58-ої окремої механізованої бригади. Народився21 червня 1972 року. Проживав у Тернополі. Був одружений. За освітою лікар-хірург. Працював фтизіатром у Тернопільському обласному протитуберкульозному диспансері.

Під час Революції Гідності їздив до Києва на Майдан. На східному фронті був капітаном медичної служби, ординатором медичного відділення медичної роти.

Помер 7 лютого 2016 року в смт.Очеретине Донецької області. Офіційна причина смерті – зупинка серця. Похований 11 лютого на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі.

Михайло Думанський — стрілець-зенітник 81-ої десантно-штурмової бригади (Дружківка, Донецька область). Народився у 1966 році в Тернополі. 19 лютого 2016 помер  під час несення служби вКраматорську Донецької області.

Юрій Коваль — старшина, командир відділення 14-ої окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський, Волинська область). Народився23 травня 1972 року в Ланівцях.

У 2015 році під час першої та третьої ротації – доброволець батальйону «Тернопіль».

20 лютого 2016 року загинув  під час обміну полоненими в районі міста Мар’їнка Донецької області від кулі ворожого снайпера. Залишилася дружина та двоє дітей.

Андрій Питак — солдат, навідник 1-го взводу 2-ої аеромобільно-десантної роти 1-го аемб 80-ої окремої десантно-штурмової бригади (Львів).

Народився15 жовтня 1981 року в Тернополі. Працював в Управлінні соціального захисту населення ТМР.

1 березня 2016 загинув внаслідок наїзду легкоброньованого автофургона «Hummer» на протитанкову міну ТМ-64.

Похований 28 березня 2016 року на Микулинецькому кладовищі.

Юрій Горайський — військовий73-го морського центру спеціальних операцій (Очаків, Миколаївська область), стрілець-регулювальник комендантського відділення комендантського взводу комендантської роти, солдат військової служби за контрактом.

Народився 31 липня 1977 року в Збаражі.

4 березня 2016 року під час розвідки «морські котики» потрапили в засідку російських бойовиків у районі міста Маріуполь Донецької області.

У результаті бою Юрій Горайський отримав смертельні поранення.

До війни був головою Збаразької районної державної адміністрації (травень 2014 — квітень 2015). Разом з дружиною Наталею виховував двох доньок — Ярину (19 років) та Мирославу (13 років).

Юрій Диня — «кіборг», військовий 8-ої роти 3-го батальйону 80-ої окремої десантно-штурмової бригади (Львів).

Народився 2 серпня 1973 року в Тернополі. Юрій більше року воював на Сході, учасник оборони Донецького аеропорту. Демобілізований.

Власне, після аеропорту у нього й почалися проблеми зі здоров’ям і після 15-ти місяців лікування й реабілітації він помер у реабілітаційному центрі в Заліщиках.

Поховали його14 березня у Тернополі на Микулинецькому кладовищі.

Ігор Яцунда — старший сержант, старший такелажник такелажного взводу 44-ої окремої артилерійської бригади (Тернопіль). Народився у с. Метенів Зборівського району.

На фронт пішов добровольцем, у зоні АТО перебував з 12 лютого 2016 року.

У 34-річному віці помер вранці19 березня2016 року в місці дислокації підрозділу бригади в районі Сєвєродонецька, що на Луганщині.

Похований 23 березня на кладовищі в с. Присівці Зборівського району. Залишилися брати, дружина та двоє дітей.

Михайло Стасів — лікар-хірург, військовий медик 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Народився21 листопада 1968 року в с. Гайворонка Теребовлянського району. Проживав у Тернополі.

20 років працював хірургом в Тернопільській міській лікарні швидкої допомоги, останні роки був заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності Тернопільського Центру первинної медико-санітарної допомоги.

На місцевих виборах у жовтні 2015 року балотувався до Тернопільської міської ради по округу №11 за списком ВО «Батьківщина». Пішов на фронт добровольцем у вересні 2014 року, протягом 13 місяців надавав медичну допомогу та рятував життя в зоні АТО, зокрема, під час боїв за Дебальцеве.

Помер у Тернополі 1 квітня 2016 року через раптову зупинку серця внаслідок тромбоемболії. Похований 4 квітня на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі.

Мирослав Мисла загинув 2 жовтня поблизу Кримського, що на Луганщині, від осколкового поранення в спину внаслідок масованого мінометного обстрілу позицій українських військових. Народився 4 липня 1992 року на Закарпатті. Член ВО «Свобода» з 2011 року.

Активний учасник Революції Гідності, під час якої був спеціальним кореспондентом радіо «Голос Свободи». Від перших днів російсько-української війни пішов на фронт добровольцем, долучившись  до лав Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ».

У травні 2015 року  став військовослужбовцем ЗСУ в Окремій зведеній штурмовій роті «Карпатська Січ» в складі 93-ї ОМБр. Проходив бої в районі Донецького аеропорту.

Восени 2015-го був призначений командиром відділення, згодом отримав звання молодшого лейтенанта. Мирослава Мислу поховали у селі Волохів Яр на Харківщині, де мешкає його мама Наталя Іванівна. Але останнім часом рідним містом для нього був також і Тернопіль.

Тут він жив перед тим, як вчергове вибратися на фронт (бо ж воював уже близько року), аби його вдома хтось чекав, завів собаку Руну… Сюди планував повернутися після війни, аби працювати за фахом — навчати дітей історії.

Галина ТИХА

Автор: galas

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *