100 км за понад шість годин, що за сприятливих погодних умов автівкою займає близько двох годин, рух із швидкістю 25-35 км/год., величезні затори, погано розчищена й слизька дорога…
Такі сумні реалії по-зимовому осіннього дня довелося пережити 24-річній мешканці Тернополя Марії Іванців 15 листопада. Її село в Кременецькому районі знаходиться за 13 км від траси, а відтак, потонувши в снігових заметах, на кілька днів залишилося повністю відрізаним від світу.
Ще навіть станом на ранок 15 листопада дорогу до села не прочистили, маршрутки й автівки не їздили. Залишалося пробиратися до траси двома способами. Спершу – до центру села, а це три кілометри, пішки, а потім уже до траси – автомобілем.
При чому машина їхала колією, яку зробили коні запряжені в сани. Хоча поїздкою це важко було назвати, адже швидкість руху не перевищувала 20 км/год. і щоб успішно дістатися до прочищеної дороги довелося автівку штовхати й розкопувати зі снігу.
Нарешті, виїхавши на трасу, близько десятої ранку, а з дому Марія з двома сестрами вийшла о пів на восьму, зіткнулися з новою проблемою. У Старому Почаєві на слизькій дорозі розвернуло вантажівку. Внаслідок чого з обох боків утворилися затори. Довелося чекати більше години, щоб водій вантажівки зміг її вирівняти й звільнити бодай одну смугу для руху.
Прямої дороги з Почаєва до Тернополя не було, відтак не їздили ні автобуси, ні машини. Їхати довелося через Кременець, а це на 30 км більше, ніж якби вони не об’їжджали. Що в Кременці, що поза його межами дорога в жахливому стані. У самому райцентрі в аварію мало не потрапила міська маршрутка. Її розвернуло посеред дороги, що знову спричинило чималий затор.
Від Кременця до Вишнівця дорога також препогана. Звідти до Тернополя, а це ще половина відстані, ситуація трохи краща, але все одна не така як хотілося б. Через те, що стан дороги незадовільний й через те, що слизько, довелося їхати зі швидкістю 25-35 км/год., а відтак – з Кременця відстань до Тернополя ми подолали за три години.
У Тернополі також не обійшлося без труднощів. Відразу при в’їзді до міста їх зустрів величезний затор, який утворився через вантажівки. Частина вантажівок були припарковані на узбіччі, а частина просто застрягли посеред дороги, не маючи змоги рухатися далі. Довелося знову об’їжджати. А позаяк автівка, якою Марія з сестрами їхала до Тернополя, була знайомих, і вони висадили їх біля «Подолян», додому через усе місто довелося йти пішки, адже чи впіймати таксі, чи «застрибнути» в громадський транспорт, було неможливо.
– Не сказати, що було важко, але зустріч із ранньою зимою вийшла неприємною, – підсумувала дівчина.
Галина ТИХА
