Рік тому, 25 жовтня, Об’єднання «Самопоміч»» посіло четверте місце на виборах до Тернопільської обласної ради, здобувши 7 мандатів. Це дозволило партії отримати посаду віце-спікера для освітянина Любомира Крупи. Наразі «Самопоміч» виконує роль «білої ворони» у коаліції сформованій під егідоюд Блоку Порошенка.
Про те, що вдалося зробити, а з чим виникли труднощі кореспонденту «Галасу» розповів голова фракції Віталій Фидрин.
– Ми почали працювати дуже завзято – ділиться спогадами політик з партії Садового. Затвердили новий регламент діяльності обласної ради. Наша партія безпосередньо лобіювала такі питання, як прозорість і відкритість ради, наголошували на онлайн-трансляції постійних комісій обласної ради. На жаль, поки що нам не вдалося цього досягти, але сподіваємося, що нас таки почують, адже там насправді вирішується дуже багато серйозних і ключових питань і важливо, щоб і громадськість, і преса мали доступ до всіх цих засідань, могли їх переглядати й аналізувати.
А взагалі я розчарований роботою депутатів обласної ради. Я був Майдані, пройшов Дебальцеве, є учасником бойових дій. Всі свідомі українці очікували, що з тими трагічними подіями, що відбувалися й тими, що тривають досі, у нашій свідомості мало би щось змінитися, ми мали би працювати по-іншому, але нічого не змінюється. Більшість депутатів – люди минулого, із старим способом мислення. І це дуже прикро. Так, формально ми в більшості, але коли догодить до вирішення якихось питань, усе «переграється».
Ми стараємося багато часу приділяти роботі в раді і в комісіях, але похизуватися якимось здобутками не можу. Викликала спротив і запропонована нами ідея бюджетного регламенту, введення конкурсної основи на призначення керівників комунальних підприємств. Ці питання навіть не виносяться на роботу комісій. Ми два роки прагнули, щоб позиція «Самопомочі» у верховній раді була «лакмусовим папірцем», щоб люди розуміли, якщо ми голосуємо за ті чи інші рішення, то вони правильні. Того ж ми прагнемо і в Тернопільській обласній раді, але поки що цього немає. Ми займаємося більше рутиною, а не глобальними досягненнями, а так не має бути.