Цьогорічний фестиваль “Тернопільські театральні вечори” стартував прем’єрою вистави львівського молодого драматурга Павла Ар’є “Слава героям!”. Попри те, що зазвичай, фестивалі асоціюються із святом та урочистостями, ця вистава не для легкодухих.
Події відбуваються у лікарняній палаті, куди потрапляють колишні ветерани – воїни: УПА та ВВВ, Остап Ількович та Андрій Васильович (ролі переконливо і правдоподібно виконують заслужені артисти України Андрій Малінович та Олександр Папуша) . Коли вони дізнаються про це, то, незважаючи на свій важкий передопераційний стан… готові вбити одне одного. Так, обоє вони люблять Батьківщину, у кожного свої щемливі спогади, і в кожного своя найдорожча правда, яку готові відстоювати навіть зараз, у поважному віці, коли, здавалось, навпаки, час, який залишається – для примирення, для прийняття ситуації такою, якою вона є. І не треба шукати винного десь далеко, бо він поруч, зовсім близько. Так близько, що ближче вже й не буває. Кажучи вустами одного з головних героїв, достатньо подивитися в дзеркало, щоб побачити того, хто є причиною нашого «щасливого» сьогодення. Проста як світ істина: змінюємось самі і змінюється світ довкола нас. Але якби ж то так було насправді…
Головна сюжетна лінія «крутиться» на тлі внутрішнього життя лікарні: суцільне хабарництво, списування дорогих лікарських препаратів, маніпулювання гуманітаркою, поділ на своїх і чужих, злиденне існування однієї частини суспільства і збагачення іншої. Цинічні вимоги коштів за проведення майбутньої операції Ірини Богданівни, завідувачки відділенням серцево-судинної хірургії в онуки воїна УПА Гані (ролі яких блискуче зіграли народна артистка України Наталя Лемішка, актриса Ольга Скала), тримали глядачів у напруженні. Та й не тільки вони. Петро, син Андрія, підприємець – актор Василь Гураль; Ольга, медсестра – актриса Світлана Обуховська…
Цікаві режисерські знахідки – символічні постаті Гітлера (з. а. України Микола Бажанов), Сталіна (з. а. України Микола Блаженко) та Дівчини (актриса Олена Складан-Демчук). Хоча, як на мене, сцен із ними було таки забагато. Адже глядач і без того постійно знаходився в енергетично-емоційній напрузі. Дівчина в білому, без сумніву – це прообраз України. Завершальна нота оптимістична. Особливо – самодостатній і сміливий (як очищення, як прозріння) монолог онуки Гані, яка вирішає розірвати з минулим і жити по-новому. До речі, це стосується не лише однієї з головних героїнь, а й нас з вами. Адже ніде правди діти, всередині багатьох ще чимало совдепівського, того, що заважає сповідувати загальнолюдські моральні цінності. А без них не відбудеться жодного поступу у розбудові нової держави, такої, про яку мріяли всі, хто за неї загинув колись і продовжують, як це не прикро, гинути зараз, на Сході України.
До слова. Нинішній фестиваль – це присвята його засновнику, багаторічному керівнику Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка – Михайлові Форгелю.
З вітальним словом до присутніх звернулись заступник Тернопільської обласної ради Любомир Крупа та міський голова Сергій Надал. Бурхливими оплесками тернополяни вітали автора п’єси – львів’янина Павла Ар’є.
Джерело: Валентина СЕМЕНЯК, “Новини Тернопільщини”.
This website uses cookies.
