Барельєф, на якому була зображена карта Тернопільської області, перетворився на купу каміння.
Про історичну карту-барельєф, що роками висіла у центрі Тернополя, говорили понад місяць. Мабуть, ніхто б не надав значення цьому й надалі, якби не облаштування нового МАФу, який собою повністю заслонив старовинний барельєф.
Один нуль – на користь МАФу
Нагадаємо,що барельєф із зображенням районів Тернопільщини виявили після того, як поблизу корпусу медуніверситету на Театральному майдані демонтували кіоски. Та вже невдовзі на цьому ж місці почали зводити нову конструкцію.
І почалась дискусія. Одних не влаштовувало те, що кіоск прикрив барельєф, інших – низька вартість оренди за землю під новим МАФом. Були й треті, які говорили, що магазин непогано вписується у концепцію майдану. Тобто думки розділилися, а проблема все залишалась… Після шквалу обурення тернополян у соцмережах мерія вирішила «здатися доброю» і запропонувала писати на електронну адресу міськради, куди б можна було перенести барельєф.
У дискусію включились і політики. Так наприкінці лютого 2016 року депутат міської ради Назар Зелінказареєстрував на сайті міської ради петицію щодо реконструкції пам’ятки, збереження її на історичному місці та демонтажу МАФу, який перешкоджає доступу до неї. А вже за кілька днів на сайті мерії з’являється ще одна петиція цілком протилежного змісту. Її автор пропонував декомунізувати майдан, демонтувати барельєф та помістити його на зберігання у музей. Бо він, мовляв, є символом соціалістичних змагань та й дані на ньому не відповідають дійсності.
Петиція швидко зібрала необхідну кількість голосів. І, на диво, у короткий термін міська рада розглянула її та навіть дала відповідь. Автору пообіцяли підготувати відповідний проект рішення і подати його на розгляд виконавчого комітету. Тобто вже тоді було очевидно, що у перетягуванні канату між МАФом та барельєфом перемога буде за першим. Хоча петиція пана Зелінки теж станом на 29 березня назбирала 187 голосів. Аби досягти «прохідного порога», в автора було ще 55 днів…
До речі, за розміщення горе-МАФу, через який барельєфу довелось змінити місце «прописки», його власник-підприємець сплачує до бюджету, відверто, мізер. Так за розміщення кіоску площею у 70 кв. м у міську казну надходить близько 100 грн. орендної плати у місяць. Причому підприємцю встановлено мінімальну відсоткову ставку від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. І це при тому, що ділянка знаходиться у серці Тернополя. Більш зручного місця для ведення торгівлі годі шукати. У міській раді відхрещуються. Мовляв, усе зроблено у відповідності до закону і жодного відношення тема барельєфу до кіоску не має.
Барельєф став сміттям!
Та й тепер, дійсно, барельєф відношення до кіоску не має. Адже сам барельєф, який «носили» в ЗМІ усі, кому не лінь, перетворився на друзки. Вочевидь, поняття «на збереження до музею» набуло нового трактування від нам звичного. Адже історична пам’ятка стоїть зараз не в залах для експонатів, навіть не в підсобці чи підвалі, а за стінами краєзнавчого музею, розбита на дрібні деталі так, що важко впізнати у ній звичний барельєф.
Чиновники міськради трубили про те, що барельєф попадає під декомунізацію, бо він, мовляв, є частиною дошки, де вивішували результати соцзмагань між районами області за часів СРСР.
– Барельєф демонтують без проблем. Підприємець-орендар МАФу обіцяв допомогти доставити його в музей, – повідомляв раніше на виконкомі тимчасово виконуючий обов’язки начальника міського управління архітектури Вадим Захарчук.
Однак про знищення барельєфу навіть мови не було. Чиновники розуміли, що в цій ситуації «сплавити» пам’ятку в музей – найкращий варіант для всіх. Погодьтесь, і МАФ не доведеться «зносити», й обурені люди втішені, що барельєф прихистять, і чиновники нарешті зітхнуть із полегшенням. Та хто ж знав, що «не довезуть»? Чи все ж не планували довозити цілим… Журналісти газети «Номер один» на власні очі та об’єктиви камер побачили, що сталося з багатостраждальним барельєфом. Сміття – кращого слова годі шукати.
До речі, в службі містобудівного кадастру хоч і запевняли, що знайдений барельєф жодної культурної цінності не має, проте таки вирішили зберегти його, аби тернополяни та гості міста мали доступ до карти. Та хоч і мерія в особі Сергія Надала довго замилювала очі людям тим, що самі тернополяни вирішать, куди подіти пам’ятку, сталось геть по-іншому. Та чому тут дивуватись? В Тернополі у війні громади проти кіосків завжди перемагають останні. І в цій битві не стане на заваді навіть історія…
КОМЕНТАР
Степан Костюк, директор краєзнавчого музею:
Нам привезли його зі складу вже у такому розбитому вигляді, шматками. Он підіть і подивіться, він у нас за музеєм лежить. Я за міську раду не відповідаю. Що далі з цим робити, ми не знаємо.
Джерело: газета “Номер один”
