UA-Футбол згадує тих, хто під час війни вирішив грати у футбол на окупованій ворогом території.
Чотири чемпіони України різних років, чотири українських збірники, чемпіон Європи серед юніорів, двоє “щирих” галичан і закарпатець — то вершки в когорті тих діячів, які погналися за ситуативним заробітком і в час війни з російським ворогом вирішили працювати на окупованій ним території, в фактично нелигітимному чемпіонаті.
UA-Футбол проаналізував склади команд, які виступають у першості окупованого Криму і виділив у них найпомітніших в українському розрізі представників.
Значно цікавішою є персона наставника дублю СКЧФ. Ні, Сергій Шиманський не був відомим футболістом. У вищій лізі за команду рідного міста тернопільську Ниву він у 1998-2001 роках провів 14 матчів. Слабо готовий фізично і з костурбатою технікою, на фоні вищолігових суперників він виглядав відверто жалюгідно. З його потуг зупинити “гірника” Джуліуса Аґахову в матчі, який завершився перемогою Шахтаря, реготав, викидаючи дошкульні й чутні адресатові репліки, сміявся весь невеличкий тернопільський стадіон.
— О, давай поміняємо Шиманського — дусячись від сміху, розважалися відоміші у Файному місті керівники Ниви в першому таймі одного з матчів уже першої ліги. Забаганка “президента” після короткого дзвінка адміністраторові Едуарду Яблонському була виконана. Сергій невдоволено покидав поле, а ті, хто цю заміну ініціював, сидячи на центральній трибуні і спостерігаючи за реакцією, гучно реготали.
Шиманський виступав за Ниву майже десять років, а в 2005-му і 2010-му нетривалий час був її головним тренером. Яким чином цей вже тепер не пан, а товаріщ у часи анексії півострова опинився в Криму й відразу отримав громадянство держави-агресора, сказати складно. Ще в 2013-му він був тренером тернопільської СДЮШОР. Можливо, від мобілізації таким чином переховувався? Так чи інакше, зараз у Севастополі Шиманський на доброму рахунку, роздає інтерв’ю мовою, якої раніше від нього не чув ніхто.
