Російсько-українська війна ХХІ століття – наслідок політики багатовекторності України, яку всіляко заохочували як країни Заходу, так і внутрішня політична «еліта» (маю на увазі вихованців комуністичної партії УРСР та комсомолу).
Шукаючи оптимальний шлях подальшого розвитку України чи то як європейської демократичної капіталістичної держави чи як пострадянської придатково-тоталітарної, систематично провадилася політика нейтралітету і в то й же час, активне сприяння посилення військово-політичного впливу Росії.
Глибокою помилкою є надання автономії Криму. Глибокою помилкою є продовження договору про базування Чорноморського флоту РФ в Криму. Глибокою помилкою є відкритий кордон з РФ. Наслідком є російська агресія в Україні.
Вивчаючи історію воєн, можу припустити, що для України (маю на увазі уряду, а не народу) західні партнери запропонували британську модель врегулювання конфлікту. Коротко опишу її суть. Конфлікт пов’язаний з «особливим» статусом Північної Ірландії закріпленим Актом Уряду Ірландії від 1920 року.
Цим «особливим» статусом фактично була створена «сіра» зона як для Ірландії так і для Великобританії, бо права на територію мала Британія, але більшість населення ірландці. Поділ в політичних виданнях на протестантів і католиків вважаю некоректним з огляду на середньовічний підхід до класифікації населення.
Щось схоже спостерігається в українській історіографії де католики – це поляки, а православні – українці. Тому вважаю, що конфлікт варто розглядати як етнонаціональний, а не конфесійний. Хоча роль духовенства в вирішенні конфлікту по Ірландії надзвичайно велика.
Загострення суперечок між ірландською громадою і урядом Британії відбулося 30 січня 1972 року – Криваву неділю, коли урядові війська розстріляли тринадцятьох учасників маршу за громадянські права.
Це сколихнуло громаду ірландців і дало поштовх до збройного протистояння Ірландської республіканської армії. Про повне припинення вогню ІРА остаточно заявила 31 серпня 1994 року… Шлях до миру довжиною в 22 роки. Які кроки використовували обидві сторони, щоб припинилася війна?
- Переговорний процес через посередників, яким довіряють обидві сторони;
2. Відведення техніки і частин регулярної армії в глибину країни;
3. Усунення від процесу переговорів радикально налаштованих учасників конфлікту (з фізичною ліквідацією включно);
4. Визнання прав на переговори політичної партії Шинн Фейн і усунення від процесу ІРА;
5. Поступки в адміністративному управлінні ( щось схоже на «особливий» статус);
6. Участь представників Шинн Фейн в Парламенті Великої Британії.
Тепер спробуємо накласти вказану схему на українські реалії.
1. Переговорний процес за участі другого президента України Кучми і екс-депутата Царьова;
2. Відведення техніки і військових від лінії розмежування (на жаль, в односторонньому порядку);
3. Усунення від процесу переговорів командирів добровольчих батальйонів і командирів сепаратистських банд-формувань (арешти комбатів українською стороною та фізична ліквідація ватажків банд-формувань росіянами);
4. Визнання прав на переговори представників «ЛДНР» і усунення від процесу творців «Новоросії» (Стрєлкова-Гіркіна, Безлєра);
5. Обговорення на міжнародному (а не на державному) рівні надання «особливого» статусу Донецькій і Луганській областям;
6. Проведення місцевих виборів в Донецькій і Луганській областях за участі представників «ЛДНР», які не мають за собою тяжких і особливо тяжких злочинів.
Британська модель активно просувається для України як єдино правильна. Але вона в Україні не спрацює. По-перше, Росія, як агресор не дасть можливості домовитися на мир, бо метою Росії є постійно тліючий конфлікт в Україні.
По-друге, визнавати тероризм як механізм досягнення політичних цілей – шлях до знищення державності України. По-третє, розглядати збройну агресію Росії як «громадянську» війну в Україні не можна, бо Росія агресор, а не стороння нейтральна держава.
Тепер варто зважити чи готове українське суспільство, народ, йти по британському сценарію. Проти України воюють регулярні війська Російської Федерації, анексований Крим, відсутній контроль за значною частиною україно-російського кордону. Навіть при показовому «перемир’ї» постійно відбуваються обстріли позицій ЗСУ. Гинуть військові і цивільні.
І чи маємо ми 22 роки на те, щоб пройти шлях британців до миру?
Микола СИВИРИН, історик та волонтер
