Чи зможуть поляки відсудити землі і маєтки в Західній Україні?

За інформацією польського видання Prawica у Польщі підготовлені до подачі в суди Львова і Тернополя перші два позови про повернення польських маєтків, які знаходяться на території України.

restМова йде про маєток у Мельниці-Подільській вартістю 60 тисяч доларів.
Про те наскільки серйозними можуть бути такі позови, яка їхня юридична перспектива розповідає і що може чекати жителів Західної України розповідає Юрій Сколоздра спеціально для «Вголосу» у статті “Чи доведеться українцям повертати половину Львова” .

У російської пропаганди вже кілька років є спеціальна фішка, яку вони застосовують до України з особливим задоволенням – це реституція. На перший погляд, ситуація справді загрозлива: мовляв, щойно ми зблизимося з Євросоюзом, у нас почнуть діяти якісь норми європейського права, і українцям доведеться повертати нерухоме і навіть рухоме майно його попереднім власникам – у Західній Україні, здебільшого, євреям і полякам. Перспектива позбутися половини Львова, звісно, невесела, але чи це справді може статися?
«Найгірше у цій ситуації те, що питаннями реституції в нас практично ніхто не займається», – говорить екс-депутат Львівської міськради Яромир Самагальський. Він вважає, що українським юристам і законодавцям варто було б принаймні вивчити досвід країн-сусідів, а тоді обирати оптимальний для нашої країни механізм. «Щоб не вийшло, наприклад, так, що документи щодо прав власності будуть за безцінь скуплені транснаціональними фінансовими групами, бюджет яких перевищує держбюджет України. І тоді вони зможуть диктувати нашій країні свої умови», – застерігає він.
Кремль об’єднує Креси?
Інтерес Москви у нагнітанні пристрастей зрозумілий: вони намагаються показати українцям небезпеку європейського вектора (приєднаєтесь – у вас майно відберуть). Для цього використовують не лише розмаїтих московських «експертів», Медведчука з його зовсім неукраїнським «вибором» та фейкові інформаційні «вкиди», але й поляків.
Ідея повернення майна з території Східних кресів (нині Західної України) знаходила вдячний відгук у певних колах Польщі і раніше. Ухил вправо нинішньої польської влади лише додає олії у вогонь.
Так, навесні 2015 була створена організація «Реституція Кресів», яка одразу рвонула в інформаційну атаку. Вже через півроку її очільники заявили, що фактично підготували більш як 600 звернень до судів (як українських, так і європейських) з метою відновлення прав поляків на довоєнне майно. Апетити у цієї організації чималенькі: вони стверджують, що близько 100 тис. польських громадян претендують на землі та майно в Україні на суму 5 млрд. доларів.
Однак при цьому польські медіа звертають увагу на те, що ініціатором заснування «Реституції Кресів» виступила лояльна Кремлю партія «Змяна». А всі їх заяви із задоволенням підхоплюють російські медіа та проросійські ЗМІ в Україні.
У методах роботи «кресов’ян» також вгадуються прийоми російських пропагандистів. До прикладу, приблизно рік тому вони організували у Варшаві роздачу листівок серед українців, написаних у дусі ІІ світової: «Ласкаво просимо до ЄС… разом з нашими маєтками». До речі, ця акція особливо широко висвітлювалась у медіа так званих «ЛДНР».
Міф і реальність
Юристи однозначно твердять: законодавство Євросоюзу, а надто Угода про асоціацію України з ЄС не містять положень щодо реституції майна. Там є хіба загальні моменти співпраці у царині юстиції, зокрема, зобов’язання допускати іноземців до вітчизняних судів. А питання на кшталт реституції законодавство ЄС пропонує вирішувати в рамках внутрішнього законодавства кожної конкретної країни.
До слова, рішення судів США, до яких також збиралися звернутись польські «реституціонери», будуть носити хіба рекомендаційний характер.
Для розуміння ситуації варто нагадати, що радянська влада у 30-40-х роках минулого століття влаштовувала декілька хвиль масових переселень: з Центральної України – у Поволжя, Сибір, Комі, у 1939-41 рр. із Західної України вислано близько 200 тис. людей, у тому числі не лише поляків, але й українців, євреїв, німців.
Після звільнення цієї території від нацистів у 1944-47 рр. за угодою між урядами УРСР та Польщі відбулася взаємна евакуація (а фактично обмін). При цьому з собою дозволяли брати особисті речі та предмети професійної діяльності. Рухоме і нерухоме майно описували, і за певним обрахунком частково компенсовували.
«Із цього випливає, що, у разі судового розгляду, в кожній ситуації слід виясняти точну дату і порядок, у якому конкретний польський житель залишив територію УРСР і був позбавлений майна. Адже при добровільній евакуації українська сторона в кожному разі не буде винна у виникненні матеріальної та моральної шкоди. Також стає очевидним, що в можливі судові позови необхідно буде залучати фахівців-істориків, проводити дослідження в архівних установах Польщі, України, а також РФ… Відповідно до ст. 32, 35, 37 Договору про правову допомогу, до цих спорів застосовуватиметься законодавство України, а не Польщі, і позови треба буде подавати в українські суди», – про це пишуть юристи Ірина Кузіна та Іван Божко з юрфірми «Ілляшев та партнери».
Досвід сусідів з Європи
Характерно, що чіткого реституційного законодавства, попри спроби його ухвалити, немає ані у нас, ані в Польщі. Хоча поляки також мають справу з реституцією (у них це найчастіше характеризують як реприватизацію), там людина повинна сама зібрати усі документи, подати їх, проходити різні процедури, і в загальному порядку звертатися до суду. У той же час в Чехії, Нідерландах, Австрії існують цілі державні органи, які реагують на запит людини, і самі шукають дані в архівах, збирають інформацію і допомагають встановити – що ж саме було втрачено.
Сербія прийняла реституційне законодавство і створила окремі органи, які цим займаються. Проте, у них існує стільки винятків, що до реального повернення мало що залишається. Їх за це активно критикують, однак ситуація залишається саме такою.
В Австрії, окрім повернення майна, існує фонд та спеціальна програма з виплати компенсацій, розповіла в одному з інтерв’ю директор Європейського інституту спадщини Голокосту Галина Сеник.
Відповідно до ухвалених в 1991 році у Чехословаччині законодавчих актів, поверненню підлягала нерухомість, яка перейшла державі або юридичним особам шляхом націоналізації й експропріації. Права власності за цими законами поверталися тільки на користь громадян Чехословаччини, а пізніше — Чехії. Крім повернення майна, передбачалася грошова компенсація у випадках, якщо заявник не наполягав на поверненні власності або якщо вартість такого майна істотно зросла після його незаконного відчуження.
Натомість показовим є приклад країн Балтії, зокрема, Латвії.
У процесі реституції передбачалося, що колишнім власникам (чи спадкоємцям) повертають нерухомість – повністю або її частину; або можна отримати грошову компенсацію (згідно з держоцінкою) чи альтернативну земельну ділянку.
Йшлося про власність, яка належала заявникам до 1939 р. А звернутись із відповідними документами треба було протягом 7 років з моменту набуття чинності закону. Важливо, що негромадяни Латвії могли отримати належну власність, однак володіти успадкованою нерухомістю вони… не могли. Тож якщо спадкоємець потім не продавав свою власність, вона надходила в розпорядження держави.
Ситуація ускладнювалась і тим, що особи без латвійського громадянства не могли там перебувати більш як 90 днів на рік, навіть власники нерухомості. Тож непоодинокими були випадки, коли іноземці повертали собі право власності на будинки в Ризі, у яких давно проживали люди. Їм доводилося наймати керуючих, укладати угоди на оренду з мешканцями («стелю» орендної плати обмежили законодавчо), платити податки і страховку, оплачувати ремонти й експлуатаційні витрати щодо будівлі.
Повертаючись до Польщі, варто відзначити, що там повернення власності здійснювалось переважно у формі компенсації – цінними паперами на придбання землі або акціями приватизованих підприємств.
І ще один важливий момент – у польського уряду наразі немає офіційної позиції щодо реституції в Україні. І є надія, що «кресівську» ініціативу урядовці не підтримають і в майбутньому, інакше це означатиме остаточну катастрофу польсько-українських стосунків.
Зрештою, як відзначають вітчизняні юристи, українцям також є що перед’явити полякам, які в рамках операції «Вісла» вигнали з Підляшшя, Холмщини та ін. теренів понад 200 тис. українців.
Окрім поляків, часто згадують претензії угорців – на Закарпаття, румунів – на Буковину, молдаван – на Одещину, і навіть німецькі колоністи можуть через реституцію претендувати на Донбас. Щоправда, механізми при цьому можуть бути задіяні не зовсім юридичні – достатньо згадати, скільки іноземних паспортів видано мешканцям згаданих регіонів. Тож при бажанні зацікавлені країни можуть запропонувати їх власникам свою альтернативу.
Єврейське питання
Ще одним непростим питанням є майно, яке колись належало євреям. Це питання вони поставили на потік і намагаються вирішувати його у світовому масштабі. Відомо, наприклад, що масовану подачу позовів жертв Голокосту до нью-йоркського суду два швейцарські банки змогли припинити лише більш як мільярдною (в доларах) компенсацією. Чималі суми були одержані й від уряду Німеччини. Зважаючи на «артпідготовку» у вигляді звинувачень на адресу УПА в Голокості та трагедії у Бабиному Яру (яке нещодавно виголосили на траурних урочистостях у Києві представники Ізраїлю), євреї розраховують і на якісь гроші від України.
Вони вказують на «базове право» приватної власності, і вже багато років вимагають в української влади повернення близько 500 будівель (переважно колишніх синагог), а також законодавчого врегулювання питань реституції з пріоритетом повернення майна, яке колись належало євреям. І навіть такого, за яким не звертатимуться прямі спадкоємці.
Україна, разом із 45 країнами ще у 2009 році підписала Терезинську декларацію щодо майна жертв Голокосту. Щоправда, вона містить лише заклики до вирішення питань реституції та компенсацій жертвам Голокосту. Створення конкретних механізмів для цього – справа окремих країн.
Підсумовуючи, варто зазначити, що постановою Кабміну №48 від 24.06.1991 г. було затверджено відповідне Положення, пункт 3 якого передбачав, що повернення вилучених будинків та іншого майна або відшкодування їх вартості фактично здійснюється тільки громадянам України. Нормативно-правових актів про реабілітацію та компенсації жертвам репресій — іноземцям в Україні немає.
Тим не менше, хоча питання реституції сором’язливо відсувається на невизначений термін, однак зовсім його проігнорувати навряд чи вдасться. Саме тому варто опрацювати досвід інших країн та створити власний законодавчий механізм, який максимально захищав би інтереси українських громадян.

Андрій Поддимай, адвокат, старший юрист юридичної фірми ILF (Інюрполіс):
Будь-яка особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства) має право повернути у свою власність майно, яке вибуло з її володіння проти її волі. Тому іноземні громадяни можуть претендувати на майно, розташоване в Україні, яке вони втратили, наприклад, у 1939 році.
У даному випадку процедура повернення майна регулюється українським законодавством, оскільки норми міжнародного права говорять, що захист права власності регулюється правом тієї країни, в якій таке майно розташоване.
Норми Цивільного кодексу України дозволяють реальному власнику чи його спадкоємцям витребувати майно у особи, яка заволоділа їх власністю без достатніх підстав (ст. 388 та 1212 ЦК України).
Разом з тим, повернути майно можливо лише в судовому порядку – поточний власник добровільно свій будинок чи квартиру не віддасть. Наприклад, якщо майно знаходиться у Львові, з позовом необхідно звертатись до одного з районних судів Львова або Господарському суду Львівської області.
Але слід мати на увазі, що для отримання позитивного рішення суду необхідно:
– Документально підтвердити, що ви дійсно були власником/спадкоємцем майна, яке збираєтесь витребовувати.
– Довести, що майно вибуло з вашого володіння чи володіння спадкодавця не з вашої волі чи не з волі вашого спадкодавця.
– Довести, що ви не пропустили строк, в який мали звернутись до суду. Загальний строк на звернення до суду становить три роки. Якщо ви доведете, що зверненню до суду перешкоджали надзвичайні події – будете мати шанс повернути своє майно.
Якщо з’являться претенденти на будинки чи квартири наших громадян, їм необхідно пам’ятати, що у будь-якому випадку вони мають право на отримання грошової компенсації:
– Витрат на утримання та збереження такого майна.
– Витрат на поліпшення цього майна (наприклад вартості капітального ремонту).
Ви маєте право отримати компенсацію за весь час перебування майна у вашому володінні. Тому слід зберігати всі документи, які підтверджують, що ви витрачали кошти на утримання, збереження та ремонт такого майна.
Врешті-решт, сума компенсації може бути більшою, ніж вартість такого майна, і витребовувати його у вас буде економічно невигідно.
Крім цього, обов’язково необхідно подати до суду заяву про застосування строків позовної давності (про пропуск позивачем строку на звернення до суду). Пропуск такого строку є підставою для відмови у позові.
Практика повернення націоналізованого майна у Сербії показала, що більшість позовів були відхилені саме у зв’язку з пропуском позовної давності.
Юрій Сколоздра, спеціально для «Вголосу»

Джерело:Вголос

Поширити статтю

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *